Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригоди котика Лемка Маленькому, сірому котикові Демкові жилося добре. Його го сподиня Маринка дуже його лю била, Кожного дня наливала йому мисочку теплого молока1, коли її мама приносила молоко від коро ви. Звичайно мама ставила дійни цю з молоком на стіл та починала його цідити. Демко знав, що йому дадуть молока, але завжди, як Тільки мама вносила дійниіцю, по чинав свою голосну пісню: Няв, няв, няв. їсти час настав. Дайте коту, дайте. Няв. Не забувайте. І дійсно, ніколи не забували ко тика іні Маринка, ні її мама. А ко ли Демко скінчив 'своє снідання, то страшно вимиваїв свою мордоч ку пухнастою лабкою та йшов у куточок коло плитки. Там було' за тишно й теплом Він вкладався на мякеньку подушечку, що йому зробила Маринка та дрімав. Все 'було дуже добре, поки не З'явитеся у кухні, ще один мешка нець, що дратував Демка. Наї Різ дво дідусь подарував Маринці го динничок. Це була гарнеінька хат ка, яку повісили на стіні над сто лом. В її нижньому поверсі був годинник, що постійно вистукував „тік-так". А в горішній частині під дашком було віконечко;, що відчи нялось кожної години, й на підві коння вистрибувала пташка, яка голосно на всю хату кричала: „ку- ку". Особливо' це було' неприємно в чаїсі обіду, коли «пташка кричала довго-довго. Демко злостився. Д о бре, що хоч молочка їй не дають, цій дурній пташці, але спокою не ма і Маринка тепер менше його любить; все до пташки обзиваєть ся. Дурне пташисько, нічого1 не вміє, тільки своє „ку-ку“! Поче кай, почекай, інахабо, я тебе при стережу колись та зї'м, думав Демко. Од ното' разу мама принесла дій ницю з молоком до кухні 'І чогось знов вийшла надвір. В цей день Маринка лежала в ліжку хоренька v своїй кімнаті. Ніхто не налив Демкові молочка. Сумно' сидів ко тик на плитці та поглядав на дій ницю. Не важився зачепити її, бо його нераз за це били. —- Зовсім 'мене забули, думав Демко. — І це все погана пташка робить. Я їй покажу! Він тихень ко вистрибнув на іполичку перед віконцем годинника1 та став чека ти, коли вигляне пташка й почне своє „ку-ку“. І дійсно раптом го динник спинив 'своє „тік-так", ві конце швидко відчинилось, але не — Ой, шо ж то сталося з тобою5 Демку? встиг ще Демко опаїмятатись та схопити іпташку, як щось боляче вдарило його в носиїк і він полетів униз. І куди ви думали б? Просто в дійницю з молоком. З переляку він вистрибнув на стіл, а пташка в гой час задиристо' й дзвінко спі вала своє „ку-ку". Демко почував себе нещасли вим. Його ро'скішне, пухнасте ху тро було мокре, очка зашили мо лочком, що стікало на підлогу. Що робити? На той час увійшла до кухні мама. — Ой, що ж то сталося з то бою, Демку? Маринко, котик упав до дійниці! Як це він туди втра пив? Та коли мама глянула на го динник, зрозуміла, бо маленька гарна поличка перед пташиним ві концем була зломана. — Ах, ти ж ледацюго, то ти по лював на зозульку? Ну, чекай же, ти від мене дістанеш! А молоко все пропало, бідкалась мама. Але Маринка стала її прохати. — Мамусю, н,е бий його, він же дурненький, не розумів, що то не справжній пташка! Мама послу хала Маринки, налила теплої води в миску, обмила котика, загорну ла в суху шматку і віднесла до Маринки на ліжко. — Хай тут обсохне коло тебе дурне котеня, а то як вискочить мокре на мороз, то пропаде ще, сказала мама. Маринка взяла котика під ков дру та ласкаво промовила: — Грійся, грійся, дурненький, обсихай! А на другий раз не чііпай зозульки. Хай вона собі буде у своїй хатці... І Демкові стало соромно. Він зрозумів, що Маринка його лю бить, як і раніш. Щасливо пригор нувся він до своєї маленької го сподині та замурчав тихеньку пі сеньку, ніби хотів сказати: — Ніколи, ніколи не буду руха ти зозульки. Я люблю тебе, ма ленька дівчинко! Тільки видужуй швидше, а то мені без тебе сумно, ні з ким гратися! Ніна Наркевич БІЛИЙ СНІЖОК Падає, падає Білий сніжок. Стелиться, стелиться Шлях на горбок. Гей, витягайте Там сани скоріш! Гей же, збирайтесь У гурт веселіш! Падає, падає Густо сніжок Білі метелики Вкрили горбок. Гей, в перегони Пускаймось згори! Хто буде перший З-поміж дітвори? Падає, падає Білий сніжок, Вабить до себе Малих діточок. М. Стратієнко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
