Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галина Лаіценко Із зброєю в руках (Закінчення) На Наддніпрянщині, коли від гомоніла війна, довго ще не могла заспокоїтись схвильова на земля! Ще довго не вгасали повстання... Серед цього буяння пробу дженої землі відзначаються своїми чинами й українські жін ки. Ось молоденькі катерино- славки — Віра Бабенко і Мару ся Тарасенко — звязкові пов станських штабів. Український Уряд на емігра ції підготовляв повстання на переключило присутніх на весе лий лад і тому перерва, що була проголошена між інсценізацією і концертовим відділом пройшла дуже весело. Концертова частина розпоча лась коломийкою: „Андріївське свято скромно починаєм, бо од ного лиш Андрія ми на показ маєм !" — починає коломийку п. Стефанія Чорна, а вся заля разом з дівочим колективом на сцені ПІДХОПЛЮЄ приспів. Твориться одна дружня українська родина: тепло і радісно! „Ми з Андрієм добре живем, його поважаєм і па нові Андрієві многих літ бажа єм !“ — дуже гарно, весело і жва во продовжує коломийку п. Во лодимира Велично, а ми мусимо пояснити, що мова тут ,про всі- ми шанованого старосту нашого репрезентативного хору „Трем біта" п. Андрія Неговича. Вико нувачки в своїй коломийці 'згада ли й „нову боску“ нашого Відді лу СУА п. Марію Когутякову, яка „чайок варить, бухти пече та всього замало; щось нам треба ще зробити, щоб всіх обєднало!“ Так шуткуючи, весело ставить перед нами наше жіноцтво цілу програму нашого тутешнього життя! Конферансіє ж повідомляє да лі : „ми вже замериканізува- лись !“ Розсувається занавіса і на столику давонить телефон. Вбі гає замерикангзована українка в чалі з генералом Ю. Тютюнни ком. На Україні теж почалась консолідація повстанських сил, яку очолював доктор Галієв, серб з походження. Хотіли з еміграційним урядом навязати звяз'ки, бо вважали своїм уря дом український уряд в Тарно- ві. Вже кілька разів посилали від себе повстанців до уряду УИР для звязку, але ні один із них назад не повернувся. І тоді доручають цю трудну с-праву на її власне прохання Вірі Бабенко, штанях і починає розмову по телефону, що є влучним сарказ мом над зовнішньою американі зацією нашших пань, які „біга ють" до кіїна тричі на тиждень, двічі ходять на бінґо, дбають про найновіші і наймодніші сукні, витрачають разом з своїми чо ловіками в ґрилах та ресторанах понад сто долярів і не банкру тують", а от на збірку дл я зали- шенців жаліють кшодра і тому не ходять на забави та вистави, що їх улаштовують українці. Май стерність, з якою п. Стефанія Чорна так блискуче провела цей монолог, нас дуже тішить, бо ко жен ЇЇ виступ творить дійсно ху дожню цінність. Далі конферан- сіє повідомив присутніх про но ву „мудру" думку Гриця Зозулі: „Наша еміграція тепер має дві лише партії: одна, що ходить на наші вистави і дає, і друга, що на вистави не ходить і нічого не дає“. Тут вийшла голова нашого Відділу СУА п. Марія Когутя- кова і подякувала присутнім за гостину, виконавцям за їхню працю, а п. Миколі Махновсько му за допомогу в складанні та режисерські поради під час ро боти над постановкою інсценіза ції Андріївського вечора. Є. Є. 21-річній селянській дівчині з с. Веселі Терни, Криворізького повіту на Катеринославщині. З її життєпису відомо, що вона дуже гарно вчилась у школі і мріяла літи до гімназії. Але до революції в їх селі гімназії не було. А утримувати дочку в гімнаїзії в -місті батькам було за дороіго. Тому, коли відкрили по революцій (гімназію в селі, це була велика, радість для моло ді і Віра Баїбенко негайно всту пила. туди, не зважаючи на свій вик — дещо спізнений для» гім назистки. Таке було в неї праг нення вчитись, пізнати світ і всі його духові скарби. Та коли війська УНР в 1918 році зали шили Катерин ос лавоцину і- вже більше туди не вернулись, то таїм заснувалась повстанча о р ганізація, куди ©ступила і Bi-pa як розвідчиця. І так добре себе там оправдала, що їй довірили най в ажл иеіш е з а вд а« ня, від вмілоіго виконання якого міг залежати уапіх діла і доля б а гатьох людей. Невеличка чор ноока дівчина в селянському кожушку і синій хустці, з ко шиком у руках, пройшла білія 1000 кілометрів у страшний чаїс, коли по Україні вештались о з броєні ЧЕКА і затримували уїсіх підозрілих людей. А вона ж не сла з собою таємні папери від своєї організації. З великими труднощами вона дісталась че- оез ворожий кордон ДО' міста Тарнова, де бачилась із -Голов ним Отаманом., Симоном Пе тлюрою і з генералом Ю. Тю тюнником. Яка це мусіла бути дівчина, коли саме їй доручили таку важливу оправу? Як мусі- ли довіряти їй здібностям? Яке надхнеевя несло її молоденьку і недосвідчену на цей герой ський чин? „Хто дав мені од ваги меч двусічний? Хто наказав мені: не кидай зброї, Не відступай, не падай, не томись? („Як&и вся кров", JT. Українка)
Page load link
Go to Top