Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перший пролісок для Тараса Маленька мвіточка-ир оліска •солодко спала у своїй темній, земляній комірці1. Виглядала вона, зовсім не так, як ми звикли її бачити на землі ранньої вес ни. Опитаєте: чому? Бо- коли кінчалось літо, то мама нака зала їій скинути зелене літнє вбрання, синій віночок та за горнутись у золотисті, осінні пелюстки, скласти рученята над голівікою, закрити очка і міцно заснути. І коли б ви захотіли її поба чити, то не пізнали б квіточки. Вона скоріш нагадала б вам ма- леїньку-маленьку, кругленьку цибульку з двома білими зу- бочкамиї-'ли'сточками над голів кою та тонень'киїми білими во- лосіками-корінцями, що вигля дали з-під ЇЇ золотистої сукні. Отак спала, собі тихо й миірно квіточка довгу-довгу зиму. Час линув... Раптом в'она прокину лась. Хтось уперто стукав до її комірки. Прислухалась квіточка і гомін видався Їій знайомим. Це жебоніла вода у струмочку, що 'протікав іне'далек'О (від її ко мірки, Розкрила вона очка й запитала: — Хто там стукає? До комірки заглянув хроба чок, що теж недалеко маїв свій куточок. — Гей, ТИ СПЛЮХО, не СПИ', встаївай! Чуєш? Вже біжуть струмочки, сніг тане, сонечко таж тепло- гріє! Це вже Весна йде. Готуйся її зустрічати! Нібито якась сила штовхнула квіточку. Воїна потяглася вгору і ірученятами зробила собі їв ко мірці віконечко. Боже, як же гарно на світі! І -стала квіточка рости все вище й івиїще. її білі рученіята позеленіли і перетво рились у зелені листочки, а го лівка засиніла чудовими пе люстками, як у віночку. ■Виглянула, маленька квіточка- пролісок з-іпід снігу, що не скрізь ще розтанув', і всміхну лася своєю золотою середин кою до со'нечка, до неба бла китного, до -свого приятеля- хробачка. — Який же гарний світ, яке гарне ласкаве сонечко! Слухай ти, хробачку, а де ж Весна? Я хочу її побачити! — Почекай ще трошечки, — •заспокоївквіточку хробачок. — Чуєш? У небі вже задзвеніли жайворонки, а за ними прили не Весна. Ластівки привезуть ЇЇ заквітчану чудовими квітами, на рожевій хмаринці. Ще івище піднялась квіточка з-(під снігу і синіми очками пильно вдивлялася в небесну блаїки’ть — виглядала з виїрію ластівочок і красуню-'Весну. На той час прибігли до лісу дітки. Залунав їх веселий сміх, задзвеніли голоси. Ось близень ко-близенько КОЛО іКІВІТО'ЧКИ я- кийсь голосок промовив: — Христинко, дивись, уже проліски розцвіли! Чиїсь маленькі ірученята схо пили за ніжку квіточку і підне сли вгору. — Ой, яікболяче! Що ж тепер буде зо міщж>, — думала кві точка. А на'д нею схилилося вже кілька дитячих голівок. — І я знайшла; пролісок, і я, і я! — зі всіх боків збігалися діти з такими ж квіточками в руках. Вони тішились квітами, розглядали їх, а старшенька дівчинка Христя подивилась і звернулася до ївсіх дітей: — Обережно не'сіть їх додо му! Тепер уже маємо чим при красити портрет нашого- Коб заря на святі. Мама мені казала, що на Україні всі дітки збира ють перші весняні квіти 'до свя та нашого Тараса. І ми хочемо робити так, як наша мама. І хоч у квіточки боліла ніжка, бо відірвали її від рідної землі, але вюна втішилася, що неда ремне її забрали діти з лісу, що B'otea теїж буде втіхою для ко гось. Востаннє глянула на лісок, на рідну землю-, що темніла під нею. Побачила там хробачка та тихенько обізвалась до- нього: — Любий хробачку, не поба чила я царіївіни Весни, але діточ кам я теж потрібна. Скажи їй, що я вітано її, але мушу Допо могти діткам і тому не дочека лась її. Я знаю, вона не розгні вається, правда? А хробачок теж тихенько від повів: — Твоя правда, мила квітко! Не розгнівається царівна Весна, бо ти- будеш на святі великого поета- вітати його- і від неї. Ніна Наркевич СНІГОВА КРАЛЯ У Зими-бабусі була гарна дочка Мала срібні кучері, з крижинок віночок. Весела, іпривітна краля всіх любила До Юріка зимою завжди приїздила. Як тепліше стало — з дітками прощалась І Юркові тихесенько на вушко казала: — Слухай, Сонце гріє все тепліш-тепліш. Поїдьмо з тобою на північ скоріш! Там морози вічні, сонця там нема. В крижаїних палатах там живе Зима. Білі ведмежата вже давно наїс ждуть! Лагодь Гринджолята, збираймося в путь! Почуєм багато цікавих новин, Про свої пригоди розповість пінгвін, Як в далекім морі рибку полював, Але замість неї зірку він піймав. Зірку не небесну, а живу морську. . . Чи ти чув, Юрасю, про зірку таку? Чи ти чув про коня, що в воді живе, Травички не їсть він, ніколи не рже? Час промине скоро в палаті Зими. Приготуєм знову ґринджолята ми, Помахають крилами нам смішні пінгвіни, Повернешся знов у рідну країну. Ніна Наркевич Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
