Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ся п. Дарка. — Тоді ходіть до мене. З того моменту, я за'була всю нашу попередню розмову, ав тобус, та й те, що 'взагалі маю повертатись до хати. Кімната п. Дарки, та сусідня — її шефа проф. Володимира Кубійови- ча, — /прикрашені такими чудо вими яворівками, настилуван- ням, гладдю, мережками, по ліським переволіканням і хре стиками, що людина не знає на що спершу дивитися. Я ходила мов зачарована від одної ви шивки до другої, брала одну в руки, підходила до другої, ще не 'встигла розглянути, коли по бачила третю,, а коли п. Дарка витягнула з валізи купу чудо вих полотен, панам, та вовня них тканин з рівними нитками, з яких багато було позачина- них новими, небаченими узо рами — мені почало в голові крутитися. — Чекайте, — знову смієть ся п. Дарка — я вам покажу щось, що вас напевне заворо жить, — і витягає, — ні, не вга даєте, дорогі читачки! — Плах ту! Чудову полтавську плахту — такою напевне мусіла бути ота столітня плахта, яку з такою дюбовю описує Олена Звичай на в „Миргородському ярмар ку". Плахту, яку „секретарка ІЗН" сама вишиває. На цегло вого коліру вовняній тканині йдуть скісними лініями /плахто ві мотиви в зеленому, жовтому й вишневому колірах, а цілість така чудова, що годі очей відо- рвати! — А з чого ж ви відшили ці мотиви? Та ж вони такі „справ жні", плахтові! — А ви не бачили обгортки „Нашого Ж иття"? Та ж вона обведена довкола цими моти вами!.. Але підождіть! Я ще маю половину гуцульського киптаря... — Господи! — скрикнула я — знову запізнюся! А маю ще за глянути до одної пані, вже о- станньої!.. Киптар?! — я зава галася — Ні, не можу!.. — Тоді я не буду його шу кати, а ви ще колись, думаю, зайдете до мене — ось тоді вам і іпокажу! А не пожалієте!.. Та я вже з замакітреною го ловою збігала вниз до кімнати п. Людмили іКульчицької. її чо ловік — психолог проф. Олек- сандер іКульчицький передав був мені на короткий час про читати „Оповідання" Ірини Вільде,, що їх видав „Радян ський Письменник" у Києві 1964 року. Я постукала. Відчинила мені п. Людка. іВона була сама. — Вибачте мені, пані, за такі /пізні відвідини, але хочу відда ти книжку особисто. — Ірини Вільде? Чи ви її зна ли? Вона моя землячка, з Коло миї... Ми вже мали цікаву тему до розмови. Нас обидві особливо цікавило питання, чи задоволе на авторка „Метеликів на шпильках" зо своєї теперіш ньої творчости? — ІВона була така ідеалістка колись! — каже п. Людка. — А тепер, думаю-, мусить во на здорово напрацюватись, та ще й з чиєюсь напевно допо могою, поки створить такі типи як наприклад у своїй повісті „Сестри Річинські" у львівсько му „Жовтні". — Я цього не читала — каже п. Людка — а оці „Оповідання" ще не такі ялові, вони мабуть давніші... — Мабуть! Бо в повісті виве дені зовсім уже неприродні, не дійсні типи. Ось напр. донька священика, па очах свого вми раючого, спараліжованого бать ка, викрадає з його вогнетри- валої каси (!) гроші... й рівно часно перед матірю вдає, що дуже вона батьком піклується... — Ах, це мусить бути й справ ді сильна оцена, але яка ж не правдива й неморальна!.. Бідна Ірина Вільде!.. На жаль у мене не було часу на цю цікаву розмову. Я запи тала п. Кульчицьку, що вона робить для НТШ, чи ЕУ чи ІЗН... — Нічого, я зовсім ніпричо- му тут. Я тільки допомагаю зрівноважити наш бюджет сво їм шиттям. Минулого року за кінчила я в Парижі конфекційні кравецькі курси... з медаллю— докінчує зі сміхом п. Людка. І трохи вишиваю... — А я думаю навпаки; що ви тут дуже „цричому" й на місці. Побіч оцих „вчених", „енергій них" і „фанатичних" пань у Сарселі, думаю, ви просто не обхідні зі своєю жіночістю й е- легантністю (що п. Людка ду же гарна — я їй цього не ска зала!). Ще ж бо від св. княгині Ольги славляться українки не тільки своїм розумом, але й вродою... Вітайте пана профе сора й прощайте! — ці слова гукала я вже на сходах, збіга ючи в поспіху вниз. Ще вспіла я внизу кинути о- ком на картини Зарицької й I- ванки Нижник-Винників, бо симпатичний секретар НТШ сказав мені, що маю десять хви лин часу до останнього автобу су і ось я вже в поворотній до розі з милого, цікавого Сарсе- лто. Щойно тепер почала я роз думувати над усім почутим і по баченим. І прийшла до виснов ку, що мушу цими вістками по ділитися з читачками „Нашого Життя". Чому? А ось чому: 1) щоб викликати в них гордість, що існують українські жінки на еміграції, які працюють не по чужих фабриках за добрі гро ші, щоб купити фаталашки, чи холодільні, але в своїй устано ві за мінімальною винагородою, щоб творити нові цінності у- країнської культури, 2) щоб доказати, що навіть високоінтеліґентні жінки не со ромляться самі вишивати та прикрашувати свої хати нашим народнім мистецтвом,, а навпа ки, вони культивують його й підносять до небувалих висот, 3) щоб вивести їхні ймена на сторінки преси, щоб їхня пра ця не залишилася безіменною, як праця багатьох їхніх попе редниць. Та все таки, коли я висіла з Сарсельського автобуса й пере їхала метром попід цілий Па риж — на зупинці „мого" авто бусу чекала мене прикра неспо діванка. Останній нормальний автокар уже відійшов, а імені залишається ще другий, який довезе мене на три кілометри від моєї хати. І довелося мені дибати пішки вночі- по фран цузькій провінції на дванадця- тицентиметрових „обцасах"... Але репортаж готовий... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
