Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
велике здивування и. Сими, — застали ми всі меблі порозсову вані й проф. Миколу Глобенка, редактора української філоло гії в ЕУ ■— на колінах з ганчір кою й мазюкою в руках. Я й сама не знаю з цієї хвилини, чи більше ціню професора за його прекрасні праці з ділянки літе ратурознавства, чи за цю милу допомогу своїй дружині. — Треба ж інколи виручити свого секретаря в хаті, так як вона виручує мене в роботі — виправдуючись, професор шви денько позасовував все назад на своє місце й тільки запах терпентини нагадував виконану роботу. — Саме ця робота вашої па ні дуже мене цікавить, пане професоре. Розкажіть щось про неї. — Вона наче б то друкарка, але доводиться їй виправляти мову. Ви не уявляєте, які тексти люди присилають! Якою мовою вони пишуть! Далі, вона — за браком часу у мене, — підшу кує мені матеріяли для оброб ки, визбирує з преси необхідні відомості про письменників і поетів, та взагалі роботи в неї вистачає... Ми вже сиділи за столом, а я слухаючи професора, весь час зиркала вбік вишиваної подуш ки на прегарному килимі. Вре шті не витримала: — Який це килим і подушка? — і зразу похопилась. — Ви бачте, але мене так же цікавить етнографія, як і література. — Так, як мене, — засмія лась п. Сима й принесла мені подушку до стола. — 'Зразу ж видно, що ви з центральних земель, пані, бо вишиваєте гладдю. — А бачите, а узір узяла в вашої галичанки в п. Дарки. Щодо килима — мушу вас роз чарувати. Він — мароканський! Ми всі тут такі маємо з-за бра ку наших... — Але ж -він знаменито го диться до наших вишивок! 'Пані Сима ^показала ще дру гу, незакінчену подушку, та прегарну доріжку, все гладдю. Говорила про те, що любить кіно, город і квіти, а це все й є в Сарселі. А мій зір тимчасом упав на фотографію якогось міста. — Чи це Київ? — показую на стіну. — Ні, це наш рідний Харків! Ось тут — Пані Сима зняла сві тлину й показує будинок на широкій вулиці, — ось тут ми жили... Розмова перейшла на спіль них знайомих, при чому я ді стала похвалу за не надто „га лицьку^ мову, зокрема ж за те, що слово „Париж“ наголошую на останньому складі. Я віддя чилась, хвалючи наддніпрянців за їхню легкість, з якою вони вміють вести розмову, розпо відати щонебудь, а то й виго лошувати довшу промову зов сім без приготування. Цього справді можна вам завидувати! — сказала я на прощання, бо дуже довго вже засиділась і го сподарі запропонували мені зї- сти з ними вечерю. — А я думала, що люди на-* уки не думають про такі буден ні речі, тобто я чула, що в Сар селі є харчівня й не треба ніко му клопотатись горшками... — Так у нас є харчівня й о- бовязково треба в ній обідати, саме тому, щоб не витрачати часу, але на вечерю кожен має вільну руку. Хоче — може ве черяти в харчівні, не хо:че — може й без вечері лягати спати, або ж як оце ми, — щонебудь самим приготувати. Повертаючись до Зонки, я таки щиро завидувала цим жін кам, що лагодять їсти тільки тоді, коли хмають на це охоту. Зонка сказала мені, що я вже паризький автобус прогавила, а до наступного поїзду маю годину часу й тому можу спо кійно цей час провести в неї. Я глянула на годинника — та це ж уже девята! А я приїхала о пятій! Та невже проминуло вже чотири години? А це ж іще не всі пані! — Доведеться тобі вдруге приїхати! — запрошуюче ска зала Зоика. — Але чому ж ти так довго сидиш у цьому секретаріяті? Це ж уже напевно години праці закінчені! — О, то ви не знаєте моєї жінки! — озвався енергійний голос д-ра Володимира Янева, коли ми привітались. — Якщо ви попали б до нас о другій- третій годині ночі й у цілому нашому сонному будинку поба чили одне-одиноке світельце, — це буде напевно кімната моєї жінки! Хіба не бачите як вона івиглядає? Вона бо ,,не їсть, Чоловіче бойківське вбрання з долини Опору. Його прикмети — довга до ко лін сорочка, коротка безрукавка, хо даки підвязані волоками аж під коліна. Man from th e B oyko province. E ssen tial ch aracteristics of B oyko attire, long shirt, lig h t ado rn m en t, short fu r jacket.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
