Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
велике здивування и. Сими, — застали ми всі меблі порозсову вані й проф. Миколу Глобенка, редактора української філоло гії в ЕУ ■— на колінах з ганчір кою й мазюкою в руках. Я й сама не знаю з цієї хвилини, чи більше ціню професора за його прекрасні праці з ділянки літе ратурознавства, чи за цю милу допомогу своїй дружині. — Треба ж інколи виручити свого секретаря в хаті, так як вона виручує мене в роботі — виправдуючись, професор шви денько позасовував все назад на своє місце й тільки запах терпентини нагадував виконану роботу. — Саме ця робота вашої па ні дуже мене цікавить, пане професоре. Розкажіть щось про неї. — Вона наче б то друкарка, але доводиться їй виправляти мову. Ви не уявляєте, які тексти люди присилають! Якою мовою вони пишуть! Далі, вона — за браком часу у мене, — підшу кує мені матеріяли для оброб ки, визбирує з преси необхідні відомості про письменників і поетів, та взагалі роботи в неї вистачає... Ми вже сиділи за столом, а я слухаючи професора, весь час зиркала вбік вишиваної подуш ки на прегарному килимі. Вре шті не витримала: — Який це килим і подушка? — і зразу похопилась. — Ви бачте, але мене так же цікавить етнографія, як і література. — Так, як мене, — засмія лась п. Сима й принесла мені подушку до стола. — 'Зразу ж видно, що ви з центральних земель, пані, бо вишиваєте гладдю. — А бачите, а узір узяла в вашої галичанки в п. Дарки. Щодо килима — мушу вас роз чарувати. Він — мароканський! Ми всі тут такі маємо з-за бра ку наших... — Але ж -він знаменито го диться до наших вишивок! 'Пані Сима ^показала ще дру гу, незакінчену подушку, та прегарну доріжку, все гладдю. Говорила про те, що любить кіно, город і квіти, а це все й є в Сарселі. А мій зір тимчасом упав на фотографію якогось міста. — Чи це Київ? — показую на стіну. — Ні, це наш рідний Харків! Ось тут — Пані Сима зняла сві тлину й показує будинок на широкій вулиці, — ось тут ми жили... Розмова перейшла на спіль них знайомих, при чому я ді стала похвалу за не надто „га лицьку^ мову, зокрема ж за те, що слово „Париж“ наголошую на останньому складі. Я віддя чилась, хвалючи наддніпрянців за їхню легкість, з якою вони вміють вести розмову, розпо відати щонебудь, а то й виго лошувати довшу промову зов сім без приготування. Цього справді можна вам завидувати! — сказала я на прощання, бо дуже довго вже засиділась і го сподарі запропонували мені зї- сти з ними вечерю. — А я думала, що люди на-* уки не думають про такі буден ні речі, тобто я чула, що в Сар селі є харчівня й не треба ніко му клопотатись горшками... — Так у нас є харчівня й о- бовязково треба в ній обідати, саме тому, щоб не витрачати часу, але на вечерю кожен має вільну руку. Хоче — може ве черяти в харчівні, не хо:че — може й без вечері лягати спати, або ж як оце ми, — щонебудь самим приготувати. Повертаючись до Зонки, я таки щиро завидувала цим жін кам, що лагодять їсти тільки тоді, коли хмають на це охоту. Зонка сказала мені, що я вже паризький автобус прогавила, а до наступного поїзду маю годину часу й тому можу спо кійно цей час провести в неї. Я глянула на годинника — та це ж уже девята! А я приїхала о пятій! Та невже проминуло вже чотири години? А це ж іще не всі пані! — Доведеться тобі вдруге приїхати! — запрошуюче ска зала Зоика. — Але чому ж ти так довго сидиш у цьому секретаріяті? Це ж уже напевно години праці закінчені! — О, то ви не знаєте моєї жінки! — озвався енергійний голос д-ра Володимира Янева, коли ми привітались. — Якщо ви попали б до нас о другій- третій годині ночі й у цілому нашому сонному будинку поба чили одне-одиноке світельце, — це буде напевно кімната моєї жінки! Хіба не бачите як вона івиглядає? Вона бо ,,не їсть, Чоловіче бойківське вбрання з долини Опору. Його прикмети — довга до ко лін сорочка, коротка безрукавка, хо даки підвязані волоками аж під коліна. Man from th e B oyko province. E ssen tial ch aracteristics of B oyko attire, long shirt, lig h t ado rn m en t, short fu r jacket.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
