Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
стій допомогла мені в цьому, кажучи: — Тоді я проведу тебе до на ших пань. Залишу в першої, а вона проведе тебе до другої й т. д. Але накінець ти вернешся до мене, згода? — Прекрасно! — У цій хвили ні впали мені в очі чудові, ви шивані, а радше переволікані, (за „Нашим Ж иттям") завіски на вікні секретаріяту та ціла шафка різнородної кераміки, але ми швидко йшли сходами вго^у й Зонка вже стукала до чиєїсь кімнати. Залишивши ме не з господинею, вона зникла. П. Марту Калитовську знала я вже трохи з Академічного Клюбу в Парижі, а більше з її статтей про мистецтво, та з лі тературної сторінки в „Україн ському Слові". Але коли я за питала її про працю в НТШ, — вона зразу ж заперечила, ні, ні, ні, вона не науковець, вона в Сарселі припадково, вона тіль- зробить докторат в УВУ й то ді піде звідси, і взагалі вона не хоче, щоб про неї писати... ні, ні, ні, ніяке інтервю, ні, ні ■ні... — Але я знаю, панно Марто, що ви зробили картотеку кни жок НТШ... — Ах, я це зробила тільки так... я ж тут живу... — А потому ви зробили цю працю вдруге для п. Якобсона з Вашингтонської Бібліотеки... — Але це вже не праця для НТШ... ні, ні, ні... І більш нічого не вдалося ме ні довідатися від надто скром ної п. Марти. Я встигла ще тіль ки зиркнути на декілька кар тин, що стояли обперті об сті ну, та вишивану скатертину, що накривала писальну машинку, і попрощалась, попросивши провести мене до третьої пані. Дуже мило прийняла мене п. Ольга Кузеля, яка живе в Сар селі самітно після смерти свого чоловіка ■— колишнього голови НТШ. Ми зразу розговорились, бо я згадала, що в журналі „Ми і світ" читала її спогади про Відень в 1914— 16 pp. — Ах Відень! Я й досі не мо жу забути цього чудового мі ста! У ньому пройшли мої най кращі роки, роки інтензивного товариського й громадського життя... А зокрема незабутні роки ідеального кохання... Ах Відень! Ах Шенбрун! — і ясно- голубі очі моєї співрозмовниці заблистіли іскрами захоплення. — І чому ця доля так хотіла, що я осталась тут така самітна з отим одиноким живим сотво- рінням? і п. Ольга показує ко та, який безцеремонно розсівся на столі побіч глиняного дзбан ка й музейної вартости тарілки, щоб відвернути мою увагу від своїх очей, які зайшли мрякою. — А чи продовжуєте писа ти свої спогади, пані? Бо ж від 1916 р. мабуть ще неодне тра пилося в вашому житті? — за питала я. — Ах, ще й скільки трапи лося! Тепер викінчую продов ження цих спогадів п. н. „Вте ча". Але так важко мені це пи сати... Ми ж ціле життя були разом... Разом утікали... Мій зір упав на книжку з ці кавим заголовком „Ді Україне- рін“. — А це що таке? — переби ла я п. Ольгу, беручи книжку в руки. — „Еіпе Geschi'chte aus clem Herzen D-eut sell lands" — прочитала я з трудом, бо книж ка написана ґотиком. — Це дуже цікава річ. Я на йшла її в книгозбірні свого чо ловіка. — П. Ольга знову пове селіла. — Це повість маловідо мого Мартіна Отто Йоганнеса, яка вийшла ще 1925 р. Вона вартісна тим, що цей самий ав тор переклав багато україн ських пісень на німецьку мову, влюбившись до загину в укра їнку Оксану Городенську — так називається героїня його пові сти. Вона співала йому багато українських пісень та ще й його навчила. Не тільки мело дії, але й слів, а він — поет, чи письменник, переклав їх на ні мецьку мову та й видав окре мою збіркою з нотами й з транскрипцією слів. Усю ж книжку „Ді Українерін" — по біч розповіді про своє неща сливе кохання, — густо переси пав цими ж піснями. '(Напри клад: „Чи я в лузі не калина бу ла?", „Ой піду я до млина", „Забудь мене", „Сонце захова лось за високі гори", „Тече річ ка невеличка", „Коломийки" тощ о). — Чи могли б ви, пані, напи сати коротеньку рецензію на неї? — впала мені на думку ідея. — Ах ні, у мене зараз пога ний настрій, я зовсім не можу зосередитись, х МОЖЄ колись піз ніше! — відмовлялася п. Ольга. — Тоді може мені щонебудь скажете про цю книжку, ваші враження від неї, — не давала я за виграну. Мені багато дечого в ній не подобається, наприклад, ко ли автор каже героїні постійно захоплюватися „вищістю" ні мецького господарського й по літичного „генія", коли героїня договорюється до того, що протестантські пастори розум ніші, авторитетніші й етичніші за наших католицьких свяще ників. —■ А чи бодай фабула ціка ва? — не вгаваю. — Та й зміст доволі однома нітний. Назагал, — на мою скромну думку — книжка вар тісна для нас єдино своїм на головком — такого другого не ма в цілій світовій літературі! — та отими піснями, що їх ав тор понатикав як родзинки в тісто... — Думаю — не читавши книжки, — що ви, пані, її зна менито схарактеризували й ко ли б ще щось таке цікаве зна йшли — дуже прошу мені про, те сказати — подякувала я на прощання й ми обидві пішли шукати дальшої жертви. — Думаю, що п. Сима напев но тепер готує вечерю й ми знайдемо її в кухні. Ось я й не помилилася — п. Кузеля від крила двері й представивши мене, відійшла. Висока білявка п. Серафима Глобенко залишила своє вари во й блискучу від чистоти кух ню з квітистою скатертю, з по душкою в -квітах на лавці, та з квітами в глечику на столі, й повела мене до кімнати. — Ходім туди, там прибра но. Але саме в кімнаті — на пре Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
