Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
стій допомогла мені в цьому, кажучи: — Тоді я проведу тебе до на ших пань. Залишу в першої, а вона проведе тебе до другої й т. д. Але накінець ти вернешся до мене, згода? — Прекрасно! — У цій хвили ні впали мені в очі чудові, ви шивані, а радше переволікані, (за „Нашим Ж иттям") завіски на вікні секретаріяту та ціла шафка різнородної кераміки, але ми швидко йшли сходами вго^у й Зонка вже стукала до чиєїсь кімнати. Залишивши ме не з господинею, вона зникла. П. Марту Калитовську знала я вже трохи з Академічного Клюбу в Парижі, а більше з її статтей про мистецтво, та з лі тературної сторінки в „Україн ському Слові". Але коли я за питала її про працю в НТШ, — вона зразу ж заперечила, ні, ні, ні, вона не науковець, вона в Сарселі припадково, вона тіль- зробить докторат в УВУ й то ді піде звідси, і взагалі вона не хоче, щоб про неї писати... ні, ні, ні, ніяке інтервю, ні, ні ■ні... — Але я знаю, панно Марто, що ви зробили картотеку кни жок НТШ... — Ах, я це зробила тільки так... я ж тут живу... — А потому ви зробили цю працю вдруге для п. Якобсона з Вашингтонської Бібліотеки... — Але це вже не праця для НТШ... ні, ні, ні... І більш нічого не вдалося ме ні довідатися від надто скром ної п. Марти. Я встигла ще тіль ки зиркнути на декілька кар тин, що стояли обперті об сті ну, та вишивану скатертину, що накривала писальну машинку, і попрощалась, попросивши провести мене до третьої пані. Дуже мило прийняла мене п. Ольга Кузеля, яка живе в Сар селі самітно після смерти свого чоловіка ■— колишнього голови НТШ. Ми зразу розговорились, бо я згадала, що в журналі „Ми і світ" читала її спогади про Відень в 1914— 16 pp. — Ах Відень! Я й досі не мо жу забути цього чудового мі ста! У ньому пройшли мої най кращі роки, роки інтензивного товариського й громадського життя... А зокрема незабутні роки ідеального кохання... Ах Відень! Ах Шенбрун! — і ясно- голубі очі моєї співрозмовниці заблистіли іскрами захоплення. — І чому ця доля так хотіла, що я осталась тут така самітна з отим одиноким живим сотво- рінням? і п. Ольга показує ко та, який безцеремонно розсівся на столі побіч глиняного дзбан ка й музейної вартости тарілки, щоб відвернути мою увагу від своїх очей, які зайшли мрякою. — А чи продовжуєте писа ти свої спогади, пані? Бо ж від 1916 р. мабуть ще неодне тра пилося в вашому житті? — за питала я. — Ах, ще й скільки трапи лося! Тепер викінчую продов ження цих спогадів п. н. „Вте ча". Але так важко мені це пи сати... Ми ж ціле життя були разом... Разом утікали... Мій зір упав на книжку з ці кавим заголовком „Ді Україне- рін“. — А це що таке? — переби ла я п. Ольгу, беручи книжку в руки. — „Еіпе Geschi'chte aus clem Herzen D-eut sell lands" — прочитала я з трудом, бо книж ка написана ґотиком. — Це дуже цікава річ. Я на йшла її в книгозбірні свого чо ловіка. — П. Ольга знову пове селіла. — Це повість маловідо мого Мартіна Отто Йоганнеса, яка вийшла ще 1925 р. Вона вартісна тим, що цей самий ав тор переклав багато україн ських пісень на німецьку мову, влюбившись до загину в укра їнку Оксану Городенську — так називається героїня його пові сти. Вона співала йому багато українських пісень та ще й його навчила. Не тільки мело дії, але й слів, а він — поет, чи письменник, переклав їх на ні мецьку мову та й видав окре мою збіркою з нотами й з транскрипцією слів. Усю ж книжку „Ді Українерін" — по біч розповіді про своє неща сливе кохання, — густо переси пав цими ж піснями. '(Напри клад: „Чи я в лузі не калина бу ла?", „Ой піду я до млина", „Забудь мене", „Сонце захова лось за високі гори", „Тече річ ка невеличка", „Коломийки" тощ о). — Чи могли б ви, пані, напи сати коротеньку рецензію на неї? — впала мені на думку ідея. — Ах ні, у мене зараз пога ний настрій, я зовсім не можу зосередитись, х МОЖЄ колись піз ніше! — відмовлялася п. Ольга. — Тоді може мені щонебудь скажете про цю книжку, ваші враження від неї, — не давала я за виграну. Мені багато дечого в ній не подобається, наприклад, ко ли автор каже героїні постійно захоплюватися „вищістю" ні мецького господарського й по літичного „генія", коли героїня договорюється до того, що протестантські пастори розум ніші, авторитетніші й етичніші за наших католицьких свяще ників. —■ А чи бодай фабула ціка ва? — не вгаваю. — Та й зміст доволі однома нітний. Назагал, — на мою скромну думку — книжка вар тісна для нас єдино своїм на головком — такого другого не ма в цілій світовій літературі! — та отими піснями, що їх ав тор понатикав як родзинки в тісто... — Думаю — не читавши книжки, — що ви, пані, її зна менито схарактеризували й ко ли б ще щось таке цікаве зна йшли — дуже прошу мені про, те сказати — подякувала я на прощання й ми обидві пішли шукати дальшої жертви. — Думаю, що п. Сима напев но тепер готує вечерю й ми знайдемо її в кухні. Ось я й не помилилася — п. Кузеля від крила двері й представивши мене, відійшла. Висока білявка п. Серафима Глобенко залишила своє вари во й блискучу від чистоти кух ню з квітистою скатертю, з по душкою в -квітах на лавці, та з квітами в глечику на столі, й повела мене до кімнати. — Ходім туди, там прибра но. Але саме в кімнаті — на пре Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
