Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
примостилася синичка. — Ах, як сумно, коли всі відлітають, коли йде сніг і виє хуртовина. Та нехай всі дерева скажуть то бі — синички ще ніколи не ки дали нас, навіть у найлютіші морози... Але, як хочеш... — Ні, ні, — заспокоїла її си ничка, — я нікуди не полечу від тебе. Адже зимували тут тато і мама, адже лишаються брати і сестри, і дивись, скільки ще го стей налетіло зимувати в наш ліс з півночі!.. Мабуть, вже й не така страшна зима, як усі ка жуть. — І вона застрибала по гілочках, заглядаючи у всі щі линки, чи не заховався деякий червячок, яка гусінь, бо вона й хвилинки не могла посидіти без роботи. Синичка співала весело: Ціні-ціні-зіні-зі... Не боюся я зими. Ти, зимо, не лякай, Я не кину рідний гай! І всім деревам зробилося спо кійніше. Та, мабуть, сама зима почула, як хвалилася синичка. Вона заскриготіла, зарипіла від люті. О! Це було добре чути по всьому лісу і всі струмки і річ ки 'Криігою ©крилися, а вран ці прокинулася синичка і поба чила, що весь ліс у снігу: і долі сніг, і на гілках сніг, скрізь сніг. — Ні, — думає синичка, а я все таки співатиму! Сіла на гілочку і заспівала. Та тільки і голосок ніби не той, і дзвінко ніяк не виходить, а так трошки-трошки попискує: Пінь-пінь — ах-ах-ах! Поховалось все в снігах, Та мене він не злякає, Я не кину свого гаю! Полетіли вітри до зими, ка жуть: усе вже снігом засипали, і навіть великі річки вже зупи нилися, а от є така птичка-неве- личка, синичкою зветься, ніяк покоритися зимі не хоче. Стри бає та й годі. Не знаю вже, що там наказала зима вітрам, тіль ки задули вони так, що всі до роги, всі стежки замели кучугу ри снігу, як гори насипали, за вили так, що навіть вовки, які й самі на це виття мастаки, по лякалися, а така дрібнота, як зайчик, білочка, лісові мишки, хоч і в хутрових шубках, а боя лися і носа висунути на мороз. А синичка залетіла за товсті гілки старого дуба, де чагарник та дерева переплелися між со бою і вітрів не пускають, і шу кає ретельно в корі собі чогось поснідати. Така вже вдалася ця синичка — не хоче сумувати та й годі! Бачить, у щілинці кори лежить ніби заніміла гусінь. От добре, хороший сніданок! Тіль ки до неї, — як тут три горобці налетіли, хочуть перед самим СИНИЧИІНИМ Д'ЗЬОбиКОМ гусінь узяти. Та метка синичка хіба поступиться — одного клюну ла, другого штовхнула, знялася бійка! Полетіли геть горобці ні з чим. Трошки підбадьорена пере могою синичка пострибала по гілках далі на розшуки. Ніхто в лісі так вправно і швидко не лазив, як вона. І що тільки синичка не виробляла по дорозі, куди тільки не стукала ся своїм маленьким дзьобиком. Побачили це вітри — хотіли знову вгодити зимі, задули ще дужче, треба хоч на мить си ничці заховатися. Вона й пурх в якесь невеличке дупло. А то було білчине дупло. Білочка са ма лежала зщулившися, зголод ніла, замерзла. Може б вона й схопила б синичку, — коли го лодно, то не дуже розбираєшся в ‘їжі, — та си'ниічка миттю ви летіла з дупла. Куди ж подати ся? Уже й вечір суне. Зимовий день короткий, вигляне сонце, та й так, ніби й воно змерзне — швидко заховається. Сіла сич- ка на сосну. Наїжилася, голівку в крильця увібрала, сидить пу ховий мячик та й годі. Так і за снула. Не спи, синичко, обережна будь, — дивись, потихеньку підкрадається до тебе куниця, уже й лапу свою хитру простяг ла — от-от схопить синичку. Та побачила стара сосна таке лихо, заворушила лапатим гіллям. Стрепенулася синичка, мерщій від лихого ворога. Отак і боролася синичка щ о дня, щомить за своє життя. І нам зима здається довгою, а такому малому створінячку, як птичка, мабуть, кожен день, як місяць, а все таки стрибала і співала вона весь час, хоч голо сок вже був зовсім тонесень кий. А зима ще дужче лютує, — ну, як таки так не може вона пе ремогти малесеньку птичку! І рипить, і скрегоче, і снігу наки дає, мов з рукава, просто купа ми, а не сніжинками. — І що там зима виробляє? — питає сонечко у хмар. А хмари ж блукають по всьому небу і все бачать, що робиться. — Та є у лісі птичка-невелич- ка. Зветься синичка, не хоче во на зимі коритися, все стрибає та співає. — Ану гляну, що то за птич ка! — мовило сонечко і гляну ло. Бачить, справді, чепурна та ка, гарна, манесенька птичка по снігу ніжками чеберяє і, видно, холодно їй, а стрибає, н£ гілку влізла, дзьобиком щось шукає. — Ну й мила птичка, зими не боїться! сказало сонечко і за сміялося. А як сонечко засмі ється, то всі ж уже знають — враз тепліше робиться. І всі вгору починають дивитися. І синичка голівку вгору підвела. Бачить — сонечко до неї смі ється. Весело їй стало і так го лосно вона заспівала, щоб аж сонечко почуло. Зіні-зіні-зіні-зінь! А вже сонце і теплінь! Сонечко, сонечко світи, Не ховайся за хмари ти!.. Ну, звичайно, після такої пі сеньки сонечко вже не могло заховатися, і, навіть, коли вже брів у ліс вечір, сонечко трохи затрималося, тому й день був трошки ДОіВШИЙ. А в лісі всі говорили: — Слухайте, слухайте, як сьо годні весело співає синичка. Може, це зимі кінець? Другого ранку сонечко ще раніше прокинулося, хотілося йому швидше знову на веселу птичку глянути. Тільки вигля нуло — а синичка вже літає, і з нею ще багато синичок і співа ють вони всі: Приголуб наш рідний гай! Зіні-зіні-зіні-зінь! Може, це кінець зими? Сонце, со-нечко, -вставай! Оксана Іваненко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
