Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ах, серце тривожне, мовчи! (Уривок з роману „Хрещатий Яр“) Це не Київ, а чисте неходжене поле. Сонце іскриться на незачепленому ні чиєю ногою снігу. Серед білого, іскри стого поля, що колись було людною площею з вічнорухливим людським комашником, трамвайною колією дов кола садочка, шістьма відногами ву лиць, — серед цього білого поля да леко розносить луна радіо-музику. Та й усе місто стало більше подібне на поле. Снігу від початку зими ніхто не вивозить, не відчищає з тротуарів. Люди ходять протоптаними стежечка ми поміж високими кучугурами, як у селі. Вже втратили всяку ціну калори фери, люди дебільшого туляться по кухнях. Там ліжка, квіти, акваріюми. В кімнатах, — 5° морозу. Рури потрі скали, вода не йде. Лежать у постелі, щоб від холоду рятуватись. От так то тепер у тих гарних будинках. І у вся кого на думці, — де роздобути трохи гороху, пшона, картоплі? Вже визна чився профіль майбутнього сільсько господарського захолустя. Не великої столиці з кількатисячолітньою тяглістю культурних нашарувань, а глухої про вінції, як і приречено Києву новими завойовниками. Увечері ще більш вхожий Київ на глуху глушину, великий хутір. Елек трики нема ніде, — хібащо в німців сто пятдесят точок, — синя, мовчазна ніч, а що пізно не можна ходити, то вже з смерком настає безлюдність поля. Яка синя, блакитно-феєрична ніч! В таку ніч прокидається безпредметний, одвічний сум. За чим? Катруся не знає. За тим, чого не було і може не буде. Цей одвічний сум долучується до її безпереривної таємної тривоги, гли боко захованої під безжурною любяз- ною усмішкою. Може він навіть стає спочинком від тієї навислої над нею небезпеки. Ніхто не повинен знати, я- ких душевних сил це їй коштує. Вічно стережися, чи хто не підглядає за то бою. Замітай сліди кожного твого кро ку, щоб ніхто не мав на тебе жодних матеріялів. Як злодій. А не злодій же Катруся, тільки саможертва! Мусить же бути чиясь саможертва. Катрусине існуваннячко маленьке, як загине, не буде й познаки, життя по пливе далі. А що ж? Дивитися на лихо й угинати голову? Батьоріше, веселіше, Катрусе! Все гаразд! Так треба і не інакше. Бути невидним янголом - охоронцем бага тьох, відводити петлю, рятувати нео бачних. Узавтра, найпізніше узавтра, мусять зникнути, провалитись крізь землю, стати невидимками усі, хто прорвався з заходу, усі „крайні націо налісти", усі хто відкрито співпрацю вав з ними. З усіма ними буде те саме, що й у міській управі. Прийшли геста півці, стали на всіх дверях і за спис ком забрали, хто був. Щасливі ті, що зникли. І знову збентеженій Катрусі верта ється спомин. Якби не ця тривога, то нерви не зафіксували б того незначно го випадку. В театрі. А спогад силою вривається, і ще раз, і ще раз, не мож на відігнати. Де бачила Катруся такий оскал зубів? „Не узнайотє?“ В театрі під час антракту Катруся здригається. Хтось на неї дивиться. Мусить обернутися. Так. Навскоси, од ним рядом позаду, сидить військовий німець, чекає її погляду і усміхається. — Не узнайотє? І все. І от цей кадр, уривок мучить та й мучить Катрусю. Хто це такий її знає, хто це такий був? Чи якийсь відвіду вач її шефа? То чому російська мова? А цей оскал зубів... Як який товариш по школі, то чому гестапівська форма? Якби він ховався від неї, не хотів, щоб вона його помітила, то не ждав би так викликаюче її погляду. Кажуть, що те пер багато жидів мають підроблені фольксдойчські документи, міліція в останні дні відступу червоної армії по працювала... Але ж... Щ о йому від Ка трусі треба було? І від цього настирливого кадру, що не хоче її кидати, Катруся відчуває потребу озирнутись. Здається їй, що за нею хтось назирці йде. А кругом же біло, скрип під ногами, зеленкуваті іскри і синє, як літом удень, небо. Ти хо, як у селі. І знову, як помітила кра су — той сум. Цей сум — то вічне, завжди, воно їй додає навіть твердого грунту під но гами. Бо часто в цій хуртовині незро зумілих подій тратить і Катруся грунт під ногами, хоч який фундаменталь ний передав їй дід, діяч української культури минулого століття. Дивна властивість сенсації. Уночі та ємничо зникла Катруся Богданович, а вранці вже в конторі кербуда розпо відається з подробицями. Одну пере кладачку заарештувало гестапо. Приї хали вночі машиною три гестапівці й забрали. На роботі нічого не знають, чекають її. Посилають за нею машину. Мати в розпуці. Дзвонять до гестапо, — ніякого арешту цієї ночі не було. Ніякої перекладачки в гестапо нема. Гестапо її зовсім не заарештувало. Не відомо, де зникла людина. — Ну, так хто? — Я чув, Мирон завжди щось чув таке, чого ще ніхто не знає, — я чув, що в гестапо є й енкаведе, під вигля дом гестапо. І саме гестапо не може його зловити. Дивна, загадкова історія! От тепер і вгадай, як тримати себе. Особливо в кербудівській роботі. Годитимеш ге стапо, — не вгодиш енкаведе, що та ємничо засіло в тих самих стінах і сте жить за кожним твоїм кроком. От зно ву прийшла інструкція, — дати списки затаєних комуністів, безробітних, що ухиляються від роботи на мостах, сте жити за моральністю, особливо жінок. А тоді, як не достарався, або переста рався — приїде за тобою машина і хто зна, — гестапо заарештувало тебе, чи енкаведе. Треба сказати Льолі, щоб попалила к чорту твори Леніна, схо вані в сараї під дровами та пора вже знищити партквиток. Але не встигла охолонути ця сенса ція, як настигла й друга. Чули? В лі тературно-мистецькому клюбі зробили засідку гестапівці. Від ранку — до пи тої години вечора. Всіх, хто заходив, затримували, назбиралося чоловік із пятдесят. Тоді декого випустили, реш ту заарештували. В управі знов питали за референтом пропаганди, отим у чорній шинелі із рудими вусами, хоч він уже давно зник з Києва, та й самої пропаганди вже нема. З редакції знов декого забрали. Ну, це вже й для Мирона сенсація. В таємних інструкціях, що читаються вночі у льоху, про це нічого не згаду ється. Але як так, то що з Галиною? Може й вона де попалася? — О, Га лині нічого не може бути. Вона ж те пер секретаркою в „Послєдніх їзвє- стіях“. Докія Гуменна Комплет журналу „Громадянка" коштує 1 дол.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
