Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З великих днів (Продовження зі стор. 4) — „Мужчина", каже. А цьо му „мужчині" небільш 16-ти- ро ків. -Вчора у іратуші оповідали, що терший стрілець, який зги нув в обороні Львова — це та кий же малий хлопчина — ду мала дівчина, йдучи їв напрямі міста. Тим часом під рогачку заїха ли вози з добровольцями. Вози ■верталися додому, а хлопці по- черзі' 'ПІДХОДИЛИ ДО ОТІЙКОВО'ГО. Стійковий же, з 'повагою та гід ністю іна хлопячому обличчі, переглядав перепустки та давав знак рукою, що можуть прохо дити. І .вони пішли вниз Лича- ковом — двійками, маршоївим кроком. Ішли мовчки, іначе під тягарем якимсь. І враз, у ритмі ку їх ходи, івпали слова: „Спіз нилися :ми, хлопці. Бачили? Ді твак «а стійці стоїть..." Це один із них голосно сказав те, над чим роздумували вони всі. І во ни мимо волі приспішили ходу. А за Львів ішли криваві бої. Замкової Гори' боронила друга сотня УСС-ів іпід командою чіо- ручниіка Зенона Носковіського. І тактеро-ям з-під Маківки і Ли- соні прийшлося боронити оту найстаршу 'частину Львова — давній княжий замок. І хоч як напирали- поляки, Підзамче бу ло нездобуте. Залишили його УСС-и щойно тоді, як від Нач. Команди прийшов наказ, що треба іп о кинути Львів. ■Почалась облога Львова. Стрільці кватирували по теплих селяніськиїх xaTjax. Селяни раді були рідному війську. Не лиш радо гостили їх іпо хатах, але й до окопів доносили харчі. У прифронтових селах ’орга нізовано шпиталики. Перший такий шпиталик заложено в Підберізцях. Приїхав молодий лікар, оглянув школу і рішив там ізаложити шпиталик. Ідейна і невтомна місцева вчителька зараз же покликала до праці дівчат-ісемінаристок. Кинулись по селі за постіллю, біллям, харчами. До вечора був улаш тований не лиш шпиталик, але й -кухня, а вчителька з дівчата ми варили вечерю для перших ранених стрільців. Що лиш (на годували ранених і збирались мити гшсуду, як -перед школу заїхали три якісь постаті на са нях. Та такі вже засніжені, що «іяк не можна було пізнати, хто воїни. Як обтрусились зі снігу і відтанули трохи, пока залось, що це мед--сестри з мо лодим студентом медицини. — Та це ж Марійка і Галя! -— зраділи підбережчанки, пізнав ши в мед-ісестрах своїх шкіль них подруг. (Медик приїхав „перебирати шпиталь" — як казали мед-се- стри, а самі вони зараз же від ’їжджають. Ще й лікаря беруть зі собоою, бо такий же шпита лик треба негайно зало-жити в Борщоївичах. А сюди завтра приїде якась інша сестра. ** * Зима була гостра й багата у сніг та метелиці. УГА все ще стояла під Львовом. Прилинули сюди сини із усієї Галицької Волости: із Поділля, Гуцульщи- ни, Боїйківщини [навіть далекої ЛеМКІВ'ЩИЙИ. Загально люблений, молодий сотник, Ґаздайко, із Лемківщи- ■ни, ніяк не міг усидіти в окопах. Він часто- виходив з окопів та дивився їв далековид, не звер таючи ніякісенької уваги на польські кулі, що гули наче джмелі. — Пане ісотнику, сховайтеся! Поляки почали таки добрий во гонь! — кликнув якийсь хорун жий. — Який там вогонь! Ви кра ще послухайте, яку оце музику отаман Воевідка ляхам улашту вав! Ото! А тепер Юрко Полян - ський до слова прийшов. Це з батерії оті стрільна. Чуєте, як милозвучно вівкають ? Тільки Балтрова батерія покищо мов чить. Його гармати заграють при кінці. А як цільні гарматні стрільна запалили арсенал у Львові, сот ник Ґаздайко ніяк уже не міг усидіти в окопах. Він рвався —• на власну руку хотів іти зі своїми хлопцями здобувати Львів. — Такий завжди повільний лемко і враз ґедз його вкусив! Лел гвару тобі, що наказу нія кого немає. Розстріляють тебе, чоловіче, за непослух і пропа деш ні за цапову душу — зу пиняв його якийсь старшина. — Нехай, що розстріляли б! Та яке це мало б значіння су проти того, якби ми Львів здо були. Ти: ж подумай — арсенал горить, у місті паніка... Другої такої нагоди не буде віже — ка зав, безнадійно схиливши го лову. * У шпитальній кухні скінчи лись саме вечірні' роботи, як прийшов сотник Балтро, був ший артилерійський старшина при австрійській армії. — Вибачайте, що забираю вам дорогий час. Та я не сиді тиму довго. Відвідав батьків та й оце до вас поступив — книж ки ва)м приніс. — Сідайте, будь ласка, сот нику. Наша цілоденна ’праця, як бачите, закінчена вже і ми раді вашим відвідинам — зра діла вчителька. — Чи. не ви це, сотнику, своїм цільним стріль- ном зачіїїили? — О, цього то й сам отаман Воєвідка не міг би вам сказати — посміхнувся сотник. — Звід кіля можна знати, як усі батерії водночас підняли були вогонь! Дякую вам, пані, за книжки ■— казав, поклавши іна столі „Коб заря" і „Мойсея" — одним ду хом прочитав». Я й не знав, що ви, укоаїнці, маєте в своїй літе ратурі такі геїніяльні твори. — Як то не знали? — здиву валась учителька. — Я ж виховувався в мос- (Продовження на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
