Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З в е л и к и х д н ів Першіий Листопада 1918 -р. — день народнього зриву. Чимало років минуло з .того часу, а ми його забути-іне можемо — хоча по всьому світу розкинула нас доля. 'Бо чим дальше відходимо від рідної землі, тим більшою стає наша туга за нею. І кожно*- го року, у довгі листопадові ве чорі, оповідаємо малим онукам про1 події 1918 р. А внуки-, що ніколи не бачили рідної землі, бо іна чужині родились, слуха ють наїшого оповідання наче чарівної казки. ‘Наче живі виринають у памя- ті незабутні — радісні та сумні картини. І ївста'є перед очима той холодний, листопадовий рансж у Львові: Дахи домів та вулиці злегка притрушені сні гом. По вулицях, відміряним кроком, ходять стійкові — на рукаві синьо-жовта опаска, на голові шолом, а в руках, гото вий до істрілу, кр!іс. Вітер зри ває останнє золотисте листя із дереві і кидає їм під ноги. А ви соко-високо, на ратушевій ве жі, осяяний заревом сходячого сонця, лопотить на вітрі синьо- жовтий .прапор. Це знак, чцо по ШІСТЬСОТЛІТНІЙ неволі, ДО СТОЛЬ НОГО1 ігорода Галицької Волости в ерн ул ас я у к р аїнс ь к а н а р о дн я влада. ‘Все «це сталось за одну тільки ніч — наче в казці. І дійсно — казкою видалось іце людям, що не знали, скільки труду- (і хви лювання коштувала ця одна- єдина ніч тих, які. підготовляли листопадовий зриїв. Вночі із 31. ж о в іт н я іна 1. листопада — укра їнські військові частини, під ко мандою Вітовського, зайняли Львів. ❖ * ❖ Та прийшов день 2. листопа да. Поляки виступили збройно проти української влади. І по чалися важкі вуличні бої. 'Не то кожну вулицю, але кожний дім тоеба було1 здобувати зокрема. Поляки 'поховались по домах, а наші стрільці, нецривичіні до вуличних боїв, були виставлені на найбільші небезпеки1. Українські, мед-сестри працю вали в шпиталі при вул. Копер- ника із подиву гідною жертвен- ністю. Дижурували по черзі бі ля шпитальної брами. Як лиш побачили, що котрийсь із на ших стрільців ранений, зараз же вибігали на вулицю і під градом ворожих куль, заносили раненого1 до шпиталя. Жінки на швидку руку орга нізували кухні для війська. Од на із таких кухонь, чи не най більша, ібу-ла в ратуші. Дівчата, семінаристки «та студентки, від раннь'ого-ранку до вечора об бирали картоплі та чистили го родину, а старші пані зайняті були при варенні. Варили без- упину, бо приходили щораз то нов'і військові частини, яких треба було- нагодувати. Прихо дили втомлені й виснажені. Швидко 'їли і зараз же відходи ли, бо іне було кому прийти їм на зміну в тих перших, найваж чих днях. Одного такого листопадово го дня роздався страшний гук і з брязкотом посипалось скло із ратушевих вікон. — О, Господи! Та невже це вороже стрільно попало у ра туш?! — зжахнулась старша пані. — Це тільки грім з ясного неба, шані добродійко — заспо коював її якийсь старшина, що саме надійшов. — Кажете, пане поручнику, що це тільки грім? У листопаді грім? Уперше таке чую. — Бо це вперше листопад такий прийшов. Наш — укра їнський листопад! — Та не знати, злий це чи до брий знак? — зідхнула. — Авже ж добрий! Це ж апробата з інеба для наших зма гань, — запевнював старшина. — Автім: „Де іскло бється, там добре ведеться", каже наша на- родня мудріїсть. А його стільки оце посипалось із ратушевих вікон. А вісті непогані прихо дять! -Ось і Перемишль уже в наших руках. Поручйик Фе- д юш ка зоргаїні зував» в о яків - українців і здобув Перемишль та зайняв лінію Сяну на захід- ньому кордоні українських зе мель. — Поручник Федюшка? У- перше чую таке прізвище. — А про ввшана чули? — Авже ж. Це ж той моло дий, талановитий, літературний критик. — Ото їж, це він і є. Славно списався! Видно, що він не лиш на слова такий гострий буває, але й зброєю володіє негірше пера. І пішов старшина. А старша пані ніяк не могла заспокоїтись. — Грім у листопаді... — гово рила тихо сама про себе. * * * Увесь день мжичив дрібний дощик — холодний і дошкуль ний. На личаківській рогачці стояв стійковий — невеличкий хлоіпчина — у шоломі та з крі- сом, у посинілих від зимна, ру ках. Із поблизького села, в на прямі міста, дівчина йшла — в темно-синьому плащику і такій же шапочці та із наплечником, повним харчів. — А перепустка у вас є? — зупинив її, суворим тоном, стій- ковий. — Я оце вертаюся до Льво ва, додому за хлібом ходила, — казала, подаючи перепустку. — Чому ж ви не зосталися вдома, а до Львова вертаєтеїсь? Хочеться вам швендяти туди й сюди у воєнний час! Краще си діли б у хаті! — Чому ж ви не сиділи в ха ті, а стоїте ось тут? — 'Бо. я мужчина! — сказав самопевно. — Та невже?! — посміхну лась, обкинувши очима його невеличку постать. — Та, вид но, що й я не сиджу дурно в цей воєнний чаїс, — додала. —■ Що ж іви таке робите? — зацікавився. — В ратуші при. кухні, кар топлі оббираю. — Тобто-при „амуніції" пра цюєте! Так вибачте, що обра зив вас... — засміявся. •Вона також засміялась у тон йому і пішла. (Продовження на ст. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
