Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З в е л и к и х д н ів Першіий Листопада 1918 -р. — день народнього зриву. Чимало років минуло з .того часу, а ми його забути-іне можемо — хоча по всьому світу розкинула нас доля. 'Бо чим дальше відходимо від рідної землі, тим більшою стає наша туга за нею. І кожно*- го року, у довгі листопадові ве чорі, оповідаємо малим онукам про1 події 1918 р. А внуки-, що ніколи не бачили рідної землі, бо іна чужині родились, слуха ють наїшого оповідання наче чарівної казки. ‘Наче живі виринають у памя- ті незабутні — радісні та сумні картини. І ївста'є перед очима той холодний, листопадовий рансж у Львові: Дахи домів та вулиці злегка притрушені сні гом. По вулицях, відміряним кроком, ходять стійкові — на рукаві синьо-жовта опаска, на голові шолом, а в руках, гото вий до істрілу, кр!іс. Вітер зри ває останнє золотисте листя із дереві і кидає їм під ноги. А ви соко-високо, на ратушевій ве жі, осяяний заревом сходячого сонця, лопотить на вітрі синьо- жовтий .прапор. Це знак, чцо по ШІСТЬСОТЛІТНІЙ неволі, ДО СТОЛЬ НОГО1 ігорода Галицької Волости в ерн ул ас я у к р аїнс ь к а н а р о дн я влада. ‘Все «це сталось за одну тільки ніч — наче в казці. І дійсно — казкою видалось іце людям, що не знали, скільки труду- (і хви лювання коштувала ця одна- єдина ніч тих, які. підготовляли листопадовий зриїв. Вночі із 31. ж о в іт н я іна 1. листопада — укра їнські військові частини, під ко мандою Вітовського, зайняли Львів. ❖ * ❖ Та прийшов день 2. листопа да. Поляки виступили збройно проти української влади. І по чалися важкі вуличні бої. 'Не то кожну вулицю, але кожний дім тоеба було1 здобувати зокрема. Поляки 'поховались по домах, а наші стрільці, нецривичіні до вуличних боїв, були виставлені на найбільші небезпеки1. Українські, мед-сестри працю вали в шпиталі при вул. Копер- ника із подиву гідною жертвен- ністю. Дижурували по черзі бі ля шпитальної брами. Як лиш побачили, що котрийсь із на ших стрільців ранений, зараз же вибігали на вулицю і під градом ворожих куль, заносили раненого1 до шпиталя. Жінки на швидку руку орга нізували кухні для війська. Од на із таких кухонь, чи не най більша, ібу-ла в ратуші. Дівчата, семінаристки «та студентки, від раннь'ого-ранку до вечора об бирали картоплі та чистили го родину, а старші пані зайняті були при варенні. Варили без- упину, бо приходили щораз то нов'і військові частини, яких треба було- нагодувати. Прихо дили втомлені й виснажені. Швидко 'їли і зараз же відходи ли, бо іне було кому прийти їм на зміну в тих перших, найваж чих днях. Одного такого листопадово го дня роздався страшний гук і з брязкотом посипалось скло із ратушевих вікон. — О, Господи! Та невже це вороже стрільно попало у ра туш?! — зжахнулась старша пані. — Це тільки грім з ясного неба, шані добродійко — заспо коював її якийсь старшина, що саме надійшов. — Кажете, пане поручнику, що це тільки грім? У листопаді грім? Уперше таке чую. — Бо це вперше листопад такий прийшов. Наш — укра їнський листопад! — Та не знати, злий це чи до брий знак? — зідхнула. — Авже ж добрий! Це ж апробата з інеба для наших зма гань, — запевнював старшина. — Автім: „Де іскло бється, там добре ведеться", каже наша на- родня мудріїсть. А його стільки оце посипалось із ратушевих вікон. А вісті непогані прихо дять! -Ось і Перемишль уже в наших руках. Поручйик Фе- д юш ка зоргаїні зував» в о яків - українців і здобув Перемишль та зайняв лінію Сяну на захід- ньому кордоні українських зе мель. — Поручник Федюшка? У- перше чую таке прізвище. — А про ввшана чули? — Авже ж. Це ж той моло дий, талановитий, літературний критик. — Ото їж, це він і є. Славно списався! Видно, що він не лиш на слова такий гострий буває, але й зброєю володіє негірше пера. І пішов старшина. А старша пані ніяк не могла заспокоїтись. — Грім у листопаді... — гово рила тихо сама про себе. * * * Увесь день мжичив дрібний дощик — холодний і дошкуль ний. На личаківській рогачці стояв стійковий — невеличкий хлоіпчина — у шоломі та з крі- сом, у посинілих від зимна, ру ках. Із поблизького села, в на прямі міста, дівчина йшла — в темно-синьому плащику і такій же шапочці та із наплечником, повним харчів. — А перепустка у вас є? — зупинив її, суворим тоном, стій- ковий. — Я оце вертаюся до Льво ва, додому за хлібом ходила, — казала, подаючи перепустку. — Чому ж ви не зосталися вдома, а до Львова вертаєтеїсь? Хочеться вам швендяти туди й сюди у воєнний час! Краще си діли б у хаті! — Чому ж ви не сиділи в ха ті, а стоїте ось тут? — 'Бо. я мужчина! — сказав самопевно. — Та невже?! — посміхну лась, обкинувши очима його невеличку постать. — Та, вид но, що й я не сиджу дурно в цей воєнний чаїс, — додала. —■ Що ж іви таке робите? — зацікавився. — В ратуші при. кухні, кар топлі оббираю. — Тобто-при „амуніції" пра цюєте! Так вибачте, що обра зив вас... — засміявся. •Вона також засміялась у тон йому і пішла. (Продовження на ст. 6) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
