Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XII. ЛИСТОПАД, 1955 _______________________________Ч. 10 У л и с т о п а д о в і д н і Коли настане перший листо пада, думки наші зринають на рідну землю, де 37 років тому зродилась була воля, де народ не море сколихнулось було і но сило від краю до краю тріюм- фальне — „Вже воскресла Укра їна !“ І бачуть там себе одні з нас у сірих, стрілецьких одно строях у боротьбі з ворогом. Другі видять себе не все досвід ченими адміністраторами за трудною роботою упорядкуван ня розбурханого народного життя. Інші ж пригадують себе прудкими підростками, що, як з-під землі зявлялись біля від- пустковця з білою стяжкою довкруги шапки, щоб сяючими очима зблизька йому придиви тись, діткнутись його байонета, щоб спитати: „А багато там уже наших?“ І чому були ми то ді ще невеликі, враз рефлекту ють їх думки, щоб вогнем пали ти та залізом торощити воро гів нашої волі? Декому знов ви ринає з дитинства все жива сце на, як прощався любий братік, що вже ніколи не вернувся до дому. А ще дехто бачить себе... і соромом загаряє: він цурався зброї. Оттак рік-у-рік ворушить у- країнську душу перший листо пада і проймає її гнітучим бо лем за втраченою волею та вво дить нас у настрій, що коли б він ще раз повернувся, тоді всі ми, як одна людина, станули б до бою, боронити волю. І не гляділи б, хто він такий, що по руч мене йде проти ворожого вогню, а хто то нам перед веде відтворювати 1918 рік! Яка сила в нас сентименту, але чому лиш до минулого? Де ж він для сучасности? Ли стопад не минувся. Він зали шився в Україні і клекоче глу хим протестом у нетрях народ- ньої душі, а у вільному світі проявляє себе явною бороть бою у різних формах. Чи ве деться ця боротьба у вільному світі у суцільному єднанні всіх наших народніх сил? Куди ж там! Яка втрата нам із цього, всім нам відомо. Відомо теж і провідникам наших розсваре них партій і угрупувань, бо во ни ж люди розумні і патріоти, тільки на нещастя — свій ро зум і патріотизм гублять у заї- лості вражених амбіцій і ніве чать листопад, що його ще от в очайдушних боях продовжу вали. Поглиблюють новітню ,,руїну“, чекаючи на свого істо рика, щоб назвав їх безумними. Шукати оправдання на не можливість консолідації у про тивних ідеологіях чи партійних програмах — це бездушне док тринерство, якого дійсні па тріоти повинні уникати. Консо лідація наших сил в один боє- вий фронт, в один політичний центр не вимагає здачі против них собі ідеологій чи анулюван ня політичних різниць, вони не хай собі будуть, — тільки ро зумного, на державницькому розцінюванні проблем оперто го єднання та договорення. Як бачимо, перешкодою до консолідації для створення од ного політичного центру не мо жуть бути різниці світоглядові чи політично-програмові, тіль ки брак державницького розу му і доброї волі у політичних провідників нашої громади, які своєю впертістю уподібнюють ся часом до заїлого дядька, що воює з сусідом за межу: „О станню сорочку скину, і про дам, але не попущу!“ Нічого дивного, така мен тальність, що переростає логі ку, розум, здоровий розсудок, прикметна для багатьох, навіть знатних людей. Але громада на ша, що спокійно, зрівноважено і розумно оцінює і бачить наше політичне положення, такого шкідливого стану довше толе рувати не сміє. Яка радість, що якраз на цю пору вже зродилась у нашій громаді сильна тяга за єднан ням -конеолідацією, що охо-п- лює все більші і більші круги! Виразником її була ухвала цьо горічного зїзду Панамерикан ської Української Конференції — започаткувати конкретну ро боту створення одного україн-. ського політичного центру у вільному світі. Це слід нам пові тати, як доказ вітальности укра їнської еміграції і послідовно пропагувати цю ідею в нашому суспільстві. В цьому здоровому прояві життя української гро мади у вільному світі припадає і нам, українським жінкам, по важна частина праці у здійсню ванні започаткованого, важли вого діла. Це треба нам прово дити на терені можливостей, що їх дають нам наші жіночі організації і це можемо примі- нювати з жіночим тактом і ніж ністю у товариському й родин ному житті. Листопад... і зринають наші думи на рідну землю, де 37 ро ків тому зродилась була воля, але народ не дозрів ще був, щоб її вдержати й оборонити... Невже ж такими й ми оста лись, нічого не навчились, не порозумнішали? Марія Стефанів
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
