Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Смерть черепашки (Оповідання) Я дуже люблю звіряток і пта хів. Звірятка і птахи — це мої вірні друзі. Коли я побачу в по лі або в лісі маленького сірого їжачка чи розмальовану назе- ле-но ящірку, або довгоносого дятля з 'барвистими грудьми чи хвостату ізолотисту білку — я довго стою й милуюсь ними; часто 'біжу слідом за попеля стою мишкою, -цікавлячись, де ЇЇ хатка і як воїна живе. На річ ці ловлю я розмаїті рибки й черепашки. А в хаті .в мене! І жовтодзьо бі горобчики, і срібно пер і риб ки, і їжачки, ящірочки. Мама сварить мене — нащо стільки звіроти 'понатягав до хати, а я все маму прошу: „Нехай бу дуть, мамо, звірятка ж теж хо чуть жити і вони такі смирні, тихі, .ніколи ;нам кривди 'не зро блять". Мама похитає головою та й погодиться зі мною. Одного разу .приніс я з річ ки маленьку, з кулачок, мабуть, черепашку, з твердим панцером на спині, та й поставив у ха ті. Зробив дощану невисоку скриньку, 'накидав туди торфу (бо черепашка, знайте діти — на торфі лазити любить!), а для їжі — капусти, салати, чи щеної банани, помідора, огірка. Мама сміється, іцо стільки я харчу їй накидав. — А звідки ж ти знаєш, — питає мене, — що черепашка в'се оте їсть? — В школі інас учили, — по яснюю я мамі. — Черепашка тільки гострого не може їсти, як от, скажімо, редьки, 'папри ки чи чого там. А салату, капу сту, помідори, огірки, банани — їсть. Г молоко-, -воду тіє. — То «є дурна твоя чере пашка! — сміється мама. — Як і ти! —■ Звичайно, — кажу, — ба гато звіряток люблять краще їсти, як людина. Радувала мене черепашка. Я вже іначе про всіх інших звіря ток забув, усе коло неї та з нею. Після школи і домашніх завдань беру її і йду на зелену траву, випускаю її на волю. Ба чу, як вона помаленьку переби рає своїми чотирма ніжками з розчепіреними лапками, як у гусеняти, водить голівкою на боки, скубе травку. А коли за чує рух, відразу ініжки й голів ку ховає під свій кістяний пан цир. Доглядав я за черепашкою, як за рідною сестричкою. Аж одного разу бачу —■ моя чере пашка не їсть, не пє. Що не дам, куди ЇЇ не виставлю — на вікно, на світло і повітря, надвір се ред трави — ніде черепашка не Їсть. Я ЇЇ на руки, гладжу по голівці, роздивляюся скрізь — чи не пораінеіна чимось, чи не загнала в ніжку колючки. Нема ніде нічого. Здорова, а не їсть. Згодом вона почала чимраз менше рухатися; все, було, си дить на одному 'місці, з пові шеною, немов хвора дитина, го лівкою. Жаль мені стало чере пашки, аж плакати хотілось. Я звертався до мами, до тата, що є з черепашкою, чим їй за радити, але ніхто нічого не зінав. Так минув деякий час. І од ного разу, коли я ранком про кинувся й побіг до черепашки, в імене закалатало серце, а на очах виступили сльози. Моя черепашка була мертва. Я взяв її, вгорну© у білий папір і, ра зом із скринькою, торфом { че- репашиними харчами й питвом, відніс у город і там закопав. Це був сумний похорон моєї любої черепашки. Але мене довго цікавила та ємниця, чому померла черепаш ка? Я іне міг заспокоїтися, поки не дізнався цього. Це сталося в зоологічному парку, коли я ходив туди раїзом із мамою і татом. Я відшукав там одного службовця, що доглядав за зві рятами, й розповів йому при году з мо'єю черепашкою. Службовець вислухав мене пильно, а тоді усміхнувся й за питав мене: — А чи тобі скучно і сумно, коли ти залишаєшся в хаті сам, без мами і тата, без сестрички чи братіка? — Бге, — кивнув я головою. — А коли б тебе так забрати самого і відвезти на якийсь острів, то щоб з тобою було? — Я б дуже сумував... — від повів я, задумавшись. —■ Мо же, й не їв би, а, може, і вмер би... — Ну от, бачиш, — знову по сміхнувся служб овець 300- парку. — А черепашка теж не могла сама вижити. Я широко розкрив очі й не довірливо, з-під лоба, глянув на вусатого службовця. — Так то я, а то черепашка... — здивовано вимовив я. — Хі ба черепаха що розуміє? Вусатий службовець засмі- явіся: — Як бачиш — розуміє. Не стільки розуміє, як відчуває. — А коли б я мав дві, три че репашки, тоді б воїни жили? — Тоді б жили, — підтвер див службовець. І що ж би ви гадали, діти? Я потім дістав дві черепашки і так само лишив їх у хаті й до глядав за ними. І вони не вмер ли. Живуть у мене й досі. Як не вірите — приїдьте подивитись. Прошу. Петрусь $ $ * Подивись, Наталю: Ця новенька ляля Заплющає очі. Може спатки хоче? Поклади у ліжко Та укрий їй ніжки, Щоб не змерзла ляля. А тоді, Наталю, Зробиш лялі ласку, Як розкажеш казку. — Ходить баба Яга, Деревяна нога. А нога скри-пить-и-ть... Цить, Наталю, цить, Бо вже ляля спить. Цить. Г. Ч.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
