Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XII. КВІТЕНЬ, 1955 Ч. 4 Третього дн я... Третього дня ‘вранці йшли три жіїнки дорогою до Єруса лиму. їх швидкий крок та зосе реджені обличчя говорили про поспіх. Схід сонція застав їх уже в дорозі. Тут і там перекида лись лиш словом, бо зайва бу ла довга розмова. —■ Хто (відсуне нам камяну плиту? — промовила одна з них, коли 'Вони вже -наближа лись до цілі. І, мабуть, така дум ка була в кожної, бо жінки лиш зажурено подивились на себе. Та при «вході до печери зу стріла жінок велика несподі ванка. Кам'яної плити не було. Приготовані на все, вони з о- страхом увійшли туди. І враз їх переляк осяяла світла люд ська постать, що принесла їм вістку: — Не лякайтесь! Я знаю, що ви шуїкаете Ісуїса Назаряниіна. Чого шукаєте живого між мер твими? Нема його тут, бо во- скрес, !як сказав. Ідіть і скажіть учням і Петрові! Призабувся дзбанок з олій- ками іі сумний обов'язок, що привів їх сюди. Пропало горе, що так важко тяжіло на їхніх плечах. Він .восікрес! Він жити ме для них! Він переміг зло! І першим відрухом, ІЦО ЇХ 0- панував, було — дати цю вістку учням Його. Понести ЇЇ тим, що прибиті й залякані, тим, що проводять години у важкому смутку. Щоб і їх осяяла радість Воскресення, щоб і вони скрі пились тим у своєму горю. І вони пішли. Окриленим кро ком понесли розраду Марія, мати Якова, Марія Магдалина й Соломія. І скоро рознеслась вістка, якій не зразу повірили всі, так вона була дивна й не ймовірна. Дивувались бо всі: чому саме жінки? Не учні Його й не вчені прихильники, а покірні слуги, що лиш вряди-годи слухали И'ОГО слів. Вони ж не могли по кинути ради Його своїх родин та слідувати за ним, як Його учні. Бо воїни мали хату, дітей і свої обов-яізіки. Але й вони бу ли осяяні Його словами і раді були виконати для Нього якийсь обовязок. І тепер, коли вся вірна Йому громада прити шилась у смутку й страху, вони бажали спорядити Його тіло на останній супочииок. А тут ось ж а велика ласка! Велику вістку про Його Воскре сення почули вони перші! їм дано було сповістити світ (про велику радість Його перемоги! І з тією 'вісткою пішли вони в світ. У ниїх не було відречення, як у Петра, і не було сумніву, як у Томи. Вони й хвилини не вагались сприйняти в своїй гли бокій вірі те, про що сповістив їх юнак у світлій одежі. Серцем відчули вони глибоку праівду Воскресення, передали її кому треба і знову відійшли в тінь. Коли чуємо цей уступ св. Письма, встає перед нами й на ша громадська дійсність. Чи не повторюється кругом нас оте саме? В меншій або більшій мі рі, в зміненій або такій же фор мі бачимо діяння жіноцтва в на шій громаді. Завжди в служінні, завжди в тіні загальних інтере сів. Та пройняте глибокою ві рою, з сумлінним почуттям 0- бовязку, воно є там, де найбіль ше того потреба і де сильніші не дають ради. І в хвилини най більшої зневіри українська жін ка все викреше з себе надію на краще і спроможність допо моги. І коли йдемо слідами тих трьох жінок, що відважно спі шили до своєї цілі, пригадуєть ся нам ще одіне. Як і вони, оті покірні слуги Господа свого, почули перші велику вістку, так і в громаді жіноцтво відчуіває й здоровим громадським ін стинктом схоплює найважливі ше. Серцем своїм відчуває воно правду там, де воїна дрімає ще невідкірита і не сприймає най- яіснішого блеску, коли він фаль шивий. Воно не вживає великих слів, не формує доктрин, не шу кає теорій. А силою свого від чуття знає, де криється ворог, а де справжній ирияітель. І тому в цей мент українське жіноцтво розуміє вагу хвили ни, її загрозу й небезпеку. І в свято Христового Воскресеннія воно кличе своє „Хриотос Во- скрес“ з подвійною силою. Пригадує всім, що це свято ра- дости й любови кріпить людей на рідних землях, підносить їх на дусі і додає їм віри й витри валосте. Нехай воно хоч на мить опромінить і нашу емі грантську дійсність силою сво єї великої Правди, що світить нам уже довгі віки.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
