Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Костикова Великодня пригода Костив розповідає свою при году: — Коли я був ще малим хлоп чиком, от, щойно зачинав до школи ходити, я жив з роди чами їв горах. Наша сусідка, ст а р є н ьік а б абу ся, р озіп о'в ід а л а нам часто байки і такі народні повір'я, що вона знала їх ще з дому, з України. Якось під Ве ликдень вона нам, дітям, сказа ла таке: — Те собі запамятайте, діт ки, що свячену пасочку не слід розкидати по всім усюдам, бо в ній є 'велика сила. У нас, там, на Україні, кажуть, що як мишка поїсть окрушок із свяченої па сочки, то вона стане лиликом. От що! Тому на Великдень, пі сля обіду, старанно збирають усі окрушки й кидають іх у піч, щоб згоріли. Це оповідання бабусі дуже мене зворушило. А чому? — Бо у нашій кімнаті жила маленька мишка, моя любимка. Буває, коли в кімнаті нема ні кого, вона вилізе з -нори. Тоді я легенько, щоб її не сполоха ти, /кину їй кусочок хліба, чи цукру і вона їсть, не боїться ме не. Нераз у кімнаті ставили пастку, щоб її зловити. А я, бу вало, потайки встромлю ножик у пастку та й вона западе. По тім усі дивуються, яким чудом мишка втекла. Я знав, і мовчав, бо мені дуже жаль було мишки. І сьогодні подумав: А що буде, як вона поїсть пасочки і станс лиликом? На Великдень, повернувшись із церкви, ми поділилися свяче ним яєчком, пообідали. Після їди я старанно позбирав усі о- крушки і кинув у піч. Впродовж дня думка про мишку і лиликів не покидала мене. Вкінці мені прийшло щось нове до голови: Якщо мишка може стати лили ком, то й лилик, поївши свяче ної пасочки, може назад стати мишкою! І я захотів спробува ти. Тоді я вже знав дещо про лиликів. Недалеко в горах була така печера, мов який вузький, темний коридор у середині го ри. Ми, хлопчики, нераз туди ходили і приглядалися лили- кам, як вони висіли там, під стелею, зачеплені 'задніми ніж ками об каміння, головою вниз і вдень спали. Вони були дуже негарні, я не любив їх і трохи боявся. От, я постановив піти до пе чери, Закликав свого приятеля Осипка, розказав, що й як я за думав і ми пішли разом туди. Я з кусником паски. В половині дороги Осиїпко нагло приста нув і не захотів дальше йти. — Яке мені діло до лиликів, — каже — сьогодні Великдень, я хочу гратися крашанками. Я вертаюсь! Ходім назад! О, чу єш, уже дівчата виводять гагіл- ки! Х-одім! — Ні! — крикнув я. —- Йди собі сам, ти боягузе! Я не вер таюсь! Тоді він пішов назад, а я в дальшу дорогу. Трохи мені бу ло моторошно самому й сумно, бо коли -я доходив до печери, вже смеркалося. Лилики, як завжди, висіли угорі. Я вика- рабкався по камінні до най ближчого, на виступі скали, по ложив кусок пасочки, так, щоб він міг досягнути, коли пробу диться. Тоді я знав, що вони будяться увечорі, але :не знав чим живляться. От, сів я на ка мені напроти цього лилика і до жидаю — що то з того буде? Ану ж на моїх очах лилик пере кинеться в мишку! Ото буде диво! Я був змучений і мені захо тілося дрімати. Як я не тер о- чей, мабуть, таки заснув, бо до бре не паміятаю, що скоїлося зо мною. Досить, що коли я про кинувся, було темно кругом і я З О В С ІМ не Т Я М И В ,, де я і що зо міною діється. Я порушився, хо тів, мабуть, перевернутися на бік3 та й упав між гостре камін ня, потовкся. Лежу я так і то розплющую, то замикаю очі, нічого не бачу. Всюди вогке, гостре каміння. І майнула думка страшна: — Яв могилі! Це певно я вже помер і мене поховали! Нараз чую шум, наче крил над головою, щось холодне вдаріяє мене по лиці, по руках. — О, Боже! Це вже певно прийшли злі духи по мою ду шу, бо я був недобрий, гріш ний... — Мамо! — крикнув я. Нічо го не чути, ніхто не відзиваєть ся. Отож я сам, саміський. І ли ше зловіщі крила шумлять... І тоді починаю молитися. Чейже щось станеться. Може очуняю? Може це сон? По мо литві зачинаю думати спокій ніше і пригадую собі, що я вчо ра не вернувся з печери додо му. Так, це я в печері! То лили ки літають! — О! то я можу вийти і піти додому! — Хочу знайти вихід, але всюди лише камінна стіна, а долом слизьке болото. Вихо ду ніяк не бачу. Що поступлю крок, то епаду, вдарюся. Так мої зусилля інаніщо не придали ся. Я притулився до вогкої ска ли і так закляк, задеревів. Мені ставало щораз холодніше, мною трясло, зуби цокотіли. Я почав плакати, кликати маму. По хвилині чую: Чап-чап... — хтось іде. І знов: Чап-чап-ча лап... Мене зняв жах. Хтось іде! А може то лис, може вовк має тут своє лігво? От, зараз уско чить у печеру і роздере мене. Ісусе, рятуй! Я запер у собі дух. Вслухуюся і помічаю, що то вода із скали так скапує: кап- кап... Віддихаю з полекшою, але страх таки не покидає мене. Скорчую своє тіло і тулюся до скали. О, чути щось повзе, а може то гадюка?! Нараз мені здається, що чую людські голоси. Тремчу цілим тілом: А що, як це якісь банди- Лилик Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
