Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Церков Св. Юра. — Кліша — власність інж. Осадци жаль було, що Василь, отой мамин „мізинчик", не був ра зом із ними. А мати нишком втирала сльози, що котились по облич чі. — Може ми це востаннє сьо годні святкуємо св. Михайла у своїй хаті. Бог його знає, як воно буде на другий рік. Кол госпи певно заведуть уже, а церкви позамикають, — відо- звався батько. — А на двірському полі вже й заложили колгосп та ще й який! — додав Петро. — Ви їхав трактор поле на озимину орати, зорав декілька скиб та й зломилось щось у ньому. Він так і зостався на полі, а поле облогом лежить. За розмовою стало вечоріти. Оленка з Петром до своїх ве чірніх зайнять пішли. Попро щалась і Гандзя з синком. —І мені пора йти, мамо. А ти, Марусю, не їдь сьогодні, звернулась вона до сестри. За втра вранці Петро відвезе тебе. * Ніч. Поснули мабуть уже мо лоді у другій кімнаті, бо затих ла мала Ганнуся. І батько вснув — з його ліжка доносився рів номірний віддих. Маруся сиділа біля матери ного ліжка. — Як добре, що ти зостала ся, Марусю. Може це востаннє поговоримо з тобою. — Та що це вам, мамо, дум ки такі приходять! Ви ж виду жаєте ще! — говорила і від чула, що слова її якось дивно прозвучали, а голос чомусь за тремтів. — Лиши це, Марусю! Дні мої, а може й години почислені вже. Смерти я не боюся. Я ж приготована вже — ще мину лого тижня висповідалась. Ва силька тільки хотіла б ще по бачити — ось що! — Я дам телеграму, мамо, і він приїде. — Не треба, Марусю. Боюсь, щоб якесь лихо не трапилось йому. Знаєш, що питались за ним тоді, як Славка, товариша його, арештували. Славко ска зав їм, що Василько виїхав на захід і вони вже не шукали. Навіщо ж викликувати вовка з ліса? — Вони забули уже, мамо. Тих, що тоді були, давно вже немає. —• І про що я не думала б — думки мої завжди до нього вертаються. До нього і до те бе. Усіх вас, дітей моїх, од наково я любила і дбала про вас, а проте думки мої завжди ходили вслід за вами: за ним, наймолодшим і за тобою, най старшою... Може це тому, що ти перша прийшла на світ, а він останній... — Це тому, мамо, що ми да леко від вас. — Може й твоя правда, Ма русю. Яка ж бо ти втомлена і змаргана! Дивуюсь, де це стіль ки сили в тебе набирається. Ще й до мене приходиш що дру гий день. І материна рука гладила го лову своєї найстаршої, як ко лись давно-давно, як вона ще маленькою була. — А ми з чоловіком просили вас, мамо, щоб ви у нас зали шились поки не видужаєте, а ви відмовились. — Бо не хотіла я, щоб Пе трові прикро було, що не в своїй хаті лежу. — Хіба ж наша хата чужа вам, мамо? — Не чужа. Але бачиш, тут я вродилась, тут виросла, тут і ґаздувала. І вас тут повихо- вувала. У цій хаті батьки мої повмирали і я тут померти хо чу. Та й Оленка така добра до мене, наче рідна дитина. А як умру, не застеляйте стола ки лимами, а застеліть тими двома веретами, що я їх сама вишива ла. Хочу лежати так, як кожна господиня в нашому селі. Мати замовкла, а Маруся з жалю говорити не могла. — Як же ті роки швидко пролетіли, — продовжала ма ти. — Недавно ти ще малень кою була. Пригадую, як сьо годні: батька на війну забрали, а я зосталась сама одна із ва ми. Василько зовсім маленький ще тоді був. Щастя, що мама мої жили ще тоді. Ти у школі була тоді. Харчі треба було возити, бо на гроші ніхто й дивитися не хотів. Петро, ма лий ще тоді хлопчина, госпо дарем у мене був, кіньми пово див. А я сиділа біля нього та пильно слідкувала, щоб не вїхав на яке авто. І як ми так
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
