Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зовсім не знає. Через те немає тут молошної господарки, а хто хоче мати городину, му сить сам ЇЇ засадити. Як тут прохарчовувати дітей без мо лока й овочів? Бразилійські ді ти дуже марні й серед них ве лика смертність. А наші діти — помимо всіх недостач — за гально краще виглядають. Здо рові організми батьків мають своє значення, але передусім старання матері за харч і гігіє ну дитини. Дуже багато праці вимагає сяке-таке удержання чистоти дому. Бразилія — це країна по роху. Цей порох є все і всюди. Авта мусять часто в білий день їхати зі світлом, бо від пороху не видно, де дорога. Цей порох легкий, червоної закраски, вти скається в кожний куток. По стіль треба прати щотижня, о- дяг часом і щодня. Отже жінці треба дуже часто прати, а при малих дітях і щодня. Через ча сте прання білля скорше ни щиться й тому треба його по стійно направляти, а то й шити нове. Це теж жінка-мати мусить робити сама, бо давати латати чи стільки шити неможливо. Хліб печеться теж вдома. Всі ті роботи займають жінці ввесь день, а коли вона заробляє, то й частину ночі. Через те мати невсилі слідку вати ще й за поведінкою дити ни. Діти потрохи виховзуються з її рук і підпадають під вплив вулиці. А велике місто все має свої спокуси. Щоб піти до кіна, купити мороженого деякі діти, навчені „вуличною літерату рою", пускаються на крадіж. Нещодавно сколихнув усіх ви падок, де синка з дуже поряд ної родини приловлено на кра дежі у крамниці. Батьки обоє в праці, а бабуся, старенька, по божна жінка, навіть не припу скала, що її внук зійшов на та ку дорогу. У великих містах (як Сан Павльо) приходить нова труд ність, це справа помешкання. Добрі мешкання дуже дорогі, тому наші імігранти принево лені замешкати у бідних діль ницях, далеко від центру міста, зі спільною кухнею на 2—3 ро дини. Бідні діти мають тоді об межену свободу рухів. Вийти з хати теж не мають куди. До вкруги тільки мури домів та розпечений, камяний хідник. Зелені й городчиків зовсім не має. Парки є тільки в багатих дільницях. У Сан Павльо є став, де їздять купатися. Але на те, щоб дістатись у неділю, треба втратити три години в один бік. Це так утомлює, що мати вже не відважується на те, а взявши дитину за руку, проходжується по закурених, розпечених ву лицях. Щоб зарадити цьому, стара ються наші поселенці закупити площу поза містом і там буду ють собі самі, неділями, хати ни. В той спосіб змагають до „власного кута", якого ми такі спрагнені по довгій мандрівці. Зате у великих містах, як Ку- рітіба, столиця стейту Парана, і прохарчування легше, можна дістати овочі й городину, яку доставляють майже виключно японці. Правда, зате є інші не достачі в тій ділянці. Різні ма- Обабіч пільної дороги ши рокі поля озимини — зеленого жита і буйної пшениці — чер гувались із зораними під ве сняні засіви полем. Наче хтось розстелив великанських розмі рів тканину у чорно-зелені смуги. — Гей та й поля ж! Наче грядки управлені. Буйний по дільський чорнозем! — думала Марія, йдучи дорогою. Сама одна ішла полями. А мурованкою мчали больше- вицькі вантажні авта. Тому й звернула вона з мурованки на пільну дорогу. Почав падати сніг — перший сніг цього ро ку. „Св. Михайло на білому ко ні приїхав" — пригадалось, як мати завжди говорила. А тепер мама важко хвора — лікарі сказали, що виходу їй немає. І вона, Марія, спішить оце до неї. Роздобула ліки, що їх тепер нелегко дістати. У хаті, біля хворої матері, сиділи усі рідні: батько, брат хінації спекулянтів, які грають на підвищення цін, допрова джують до того, що дуже часто бракує то цукру, то муки, то знову мяса. Трапляється, що треба годинами стояти в черзі за цукром, чи іншим харчевим продуктом. Наші жінки, що живуть у Ку- рітібі, розвязали справу дещо відрубно. Чи чоловік заробляє менше чи більше, вони не пра цюють зарібково, щоб могли доглянути дітей та вивести їх у люди. Там є наші церкви, наш Пласт і трапляються часто наші ім прези. Відомий педагог Т. Гри- горчак із Буковини відкрив там курси українознавства для мен шої і більшої дітвори. Це все допомагає нашій матері в її ви ховному завданні. І дає їй на дію, що вона справиться з цим. Бо щоденної праці й заходів вона не боїться. А мучить її не певність за національне й мо ральне виховання дітвори. Петро, сестра Гандзя та брато ва Оленка. Привіталась і сльо зи затремтіли в очах. — Ти сама, Марусю? А твої не приїхали? — Роман від роботи не може вирватись, мамо. Дарка про студилась у школі — вони ж там в неопалених кімнатах учаться. Марія виймала з торбинки пляшечки з ліками та ставляла біля матері. Братова Оленка подавала о- бід. А мати дивилась на дітей і внуків і сльози закрутились їй в очах. — І ви будете з нами обіда ти, бабуню? — питались внуки, Петрова дівчинка і Гандзин хлопчик. — Ні, не буду, діточки — ме ні вже не до обіду. Я рада, що ви посходились усі. — Посходились мамо, та не всі, бо Василя нашого немає, сказала Гандзя. її гарні, бли скучі очі вкрились тугою. їй Марія Остромира Материна сповідь Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
