Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Бабуся з Сяніччини Світліш М. Береза Іванна Лісинецька Мати-поселенка (Із матеріялів до конгресу М.М.М.) Життя української матері у Бразилії пробігає майже в од накових умовинах. Та все ж во но залежне від місця перебу вання і тому хочу змалювати життя на фармі, в містечку й великому місті. Матері, що зі своїми родина ми мешкають у глибині краю, живуть серед первісного лісу. Родина мусить прорізати хащі, щоб на цьому місці засадити першу кукурудзу чи теж каву. Праця дуже тяжка. Живуть вони в наскоро побу дованих бараках із бамбусових пнів. Крівля покрита листям, підліг немає, печей теж ні, а ва риться над відкритим вогни щем. У кого немає дітей, той ще сяк-так справляється. Але матерям із дітьми приходиться дуже тяжко переборювати ці початки. Дітей-немовлят бать ки беруть із собою на поле. Там їх їдять рої комарів і мушок, яких є безліч у цій субтропіч ній країні. Такі рани скоро гно яться, роплять. Діти вкриті струпами й чиряками. Шлунко ві недуги серед дітей також ду же поширені і смертність серед них велика. До найближчої о- селі — кільканадцять, а то й кількадесять кілометрів. Про якусь лікарську опіку людей у лісах нема мови. Лікуються люди у знахорів, що замовля ють захворіння. Вмирають теж часом від укушення гадюк. А коли діти підростуть, теж горе. Шкіл близько немає. Діти ростуть собі так, без науки. Лиш раз на два-три місяці заїде туди на коні священик (відо мий тут місіонар „із лісів“ о. Маланяк). Він позбирає дітей, покаже азбуку, навчить кате- хизму й їде далі. Він то приве зе якусь книжку, газету, забере ОДНО-ДВО€ дітей до найближчо го містечка і віддасть до се стер, які ведуть школу, щоб де чого навчилися. Але всіх забра ти не може. Лишатись на дов ше теж не може, бо треба їхати лалі, все далі, де живуть наші люди, не лиш теперішні імі- гранти, але й давні поселенці. І більш ніхто не подумає про тих дітей. Жодна бразилійська вчителька не піде в ті ліси, ані бразильський священик не провідає їх. І бідна мати, втом лена важкою працею, лишаєть- сь з дітьми сама. Вона не може дати тим дітям ані відповідної поживи чи гігієни, а навчити їх може хіба молитви й рідної пі сні, що привезла їх із собою, як Євшан-зілля з рідного краю. Правда, батьки стараються, заробивши трохи гроша, пере їхати в околиці більш заселені. Деякі мають щастя, що в їхніх околицях уряд пробє дороги. Тоді в дуже скорому часі наїде більше людей, постануть оселі й побудують там школу і цер кву. У таких оселях чи малих мі стечках справа вже краща. Жінка йде працювати поза до мом як денна зарібниця. Фа бричної чи іншої праці немає. До того ще приходить журба за прохарчування родини. У бразилійських харчових про дуктах мало різнородности. Пересічний бразилієць дуже мало вживає овочів, городини й набілу, а мучних страв та каш
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
