Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Бобик, горошок і квасолька В гарний, погідний день троє малих школярів ішли до шко ли. їх щойно недавно записали. Жили вони недалечко за мі стом, а до школи йшли доро гою, що мала невеличкий гор бок. Коли діти вийшли на цей горбок, стали спочивати і роз глядатися, та розмовляти: — А пані учителька казали чогось принести зі собою або горошку, або квасольки, щоб було на чому числити — так хлопчик . — О, а я не забула! — вигук нула дівчинка, — ось'маю цілу коробочку квасольки 1-. І вона добула свою коробоч ку, та й стала показувати. Аж тут несподівано вискочила од на квасолька з коробки та й покотилася з горбочка у при- дорожний рів. А діти дивились їй услід. — Е, що там, одна квасоль ка — невелика шкода. — А по тім перший хлопчик добув жменю горошку на показ. Ба! й один горошок вискочив із руки, та й покотився з горбоч ка цим самим шляхом, що й квасолька і так само звернув до рова. — Побіг за квасолькою! А другий хлопчик не встиг ще розтулити долоні, Коли в нього вихопився один бобик і поміж пальчики вискочив на дорогу, та й собі побіг точні сінько за тими. Зацікавлені ді ти побігли туди, шукали, гля діли. Не знайшли нічого. — Обійдеться! — махнули рукою, та й пішли до школи. А бобик, горошок і квасоль ка опиншіися в одній і тій са мій ямці в рові, при дорозі. Та й лежать. Став чоловік — до рожник вулицю замітати та й прикрив їх легеньким пилом, їм стало тепленько та любо. Притулилися до себе, та й за снули. Аж раз зробилося тепло і став падати дрібний дощик. І вони пробудились. —-• Ой! — скрикнула квасоль ка. — Я щось дуже змінилася! На мені вся суконка побабчи лася і потріскала.. О! Як я по грубшала! Що то буде? Що це діється? — І я, і я! — перелякався го рошок. — Ось, мені на голівці якийсь ріжок вискочив! — Що то буде? Що то буде? — Ба, і я наче розпадаюся на двоє! — О, як мені лячно! Може я хворий... —■ зажурився бобик. І вони всі троє дуже засуму вали. А дрібний, теплий дощик як почув ці нарікання, сердеч но засміявся: — Чого це ви, — каже — так налякалися? — Ви не знаєте, що з вами діється? Та ж ви ростете! Ви ростете! І так було. За кілька днів во ни вихилили перші листочки на світ. Такі свіжі, зелененькі, шовкові. О, який гарний світ! Як гріє сонечко! — А вони ро стуть і набіраються сили. Ле гесенький вітрець колише ни ми. Бджілки та мушки бринять. Одного разу знов надійшли ці школярики, стали на гор бочку і пригадали собі, що то ді було. Глянули туди, де тоді покотився горошок, квасолька і бобик, та й здивувалися і вті шилися. На цьому місці вже вітрець колише три ростинки. — Моя квасолька! — Мій го рошок! — А оце і мій бобик тут! О, як виросли! Які прекра сні! — Так, це вони, наші любі, наші рослинки! І любуються, милуються ни ми, цілують свіжі, шовкові ли сточки. А далі позбирали па тичків і обгородили рослинки, щоб їх хто не пошкодив. — Це наш городчик, — ска зали. І так їм сподобались ці ро слинки, що як прийшли додо му, попросили маму, щоб їм дала по грядочці біля дому. Там вони заложили собі справ жній городчик. Посіяли різні насіннячка і квіток насадили. А ввечорі, коли приходили із школи, підливали рослинки і пололи. Часом приносили зі своєї грядочки вязаночку редь- ківці, а часом китичку квіток для мами. А коли вже все з городчика СКРИВДЖЕНИМ КОТИК Юрко, Нестор і Мартуся Гарні діти, що й казати, Але разом як зберуться, Котик наш тікає з хати. — Ти, нечемний боягузе, — Стала Марта дорікати, — Ти мене соромиш дуже: Гості в хату, а ти — з хати. Хіба ти не знаєш досі, Що коли у хаті гості, Треба чемно їх вітати, А не з хати утікати? — Засоромивсь бідний котик, Опустив в долину носик, Потім випроставсь одразу, Сів поважно та і каже: — Знаю чемність і привіти, Але як мені терпіти Стільки кривди і образ Кожний час і кожний раз? Той за хвостика тягає, Той у возика впрягає. Хіба коник я, не кіт? Хіба хвостик не болить? Я терпіти більш не хочу, До сусідів перескочу. Там я кривди не побачу І ніколи не заплачу. — Діти слухали й мовчали: Соромно їм дуже стало. — Вибач, котику, ти нам, І мені й моїм гостям, — Просить котика Мартуся, — — Я за всіх тепер ручуся, Що не будем більше ми Кривди діяти тобі. — Котик видно погодився, Чемно дітям поклонився, Потім скочив на віконце Гріти спиночку на сонці. М. С. ВМИЄМ ЛИЧКА! У зеленім лузі Там блищить криничка — Вмиєм, вмиєм, друзі, Оченьки і личка. Вмиєм чисто ручки, Вмиєм чисто ніжки, Щоб здоровя мати Наче ті горішки. Хлюп, хлюп, хлюп водичка, Вмиєм, друзі, личка, Вмиєм ручки діти, Щоб цвісти, мов квіти. Р. Завадович. позбирали, то знов його пере копували і садили нове. А во но росло. І тато раз сказали: — Земля родить. Галя Ц. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top