Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ждали на тебе під інститутом, а ти надходила з товаришка ми зі школи і побачивши нас, радісно бігла нам назустріч — я була така щаслива, що забу вала тоді про все, про всі свої турботи. — Або в листопаді вісімнад цятого року. Тоді, як у Львові була наша українська влада й наша армія творилась. А ти прийшла зі Львова з наплеч- ником за харчами для себе й товаришок. Я зупиняла тебе, не пускала. Там же тоді у Льво ві з кожного дому польські ку лі летіли. А ти не послухала. Казала, що треба кухні для війська провадити і що ви, дівчата помагаєте при тому. І пішла ти тоді під ті кулі. Це вперше в житті ти не послуха ла мене... Але я горда була на тебе... — А потім Петро і Гандзя підросли — до читальні ходи ли. Приносили книжки, читали і я з ними читала. Петро, як ма лий був, то найбільший пустун був із вас усіх. Пригадую, як сьогодні: одної неділі взяла я його до церкви на вечірню. Чо тири роки було йому. Вечірня ще не почалась, а він стояв бі ля мене. Враз дивлюсь — не має дитини. Аж ось паламар веде його до мене. У захристії, каже, був та дивився, як пан отець одягався. А де тільки яке найвище дерево було, всю ди виліз на самий верх. А я жу рилася, що голову зломить ще заки виросте. — І подумати, що з такого вітрогона таким статочним, по важним господарем став. Одне, що залишилось із того часу — музику дуже любить. Як тільки заложили у читальні оркестру й він пішов туди, то й до остан нього часу не покинув. Хоч як часу не мав, а кожного вечора біжить на пробу. — А Гандзя ж наша! Чи при гадуєш, Марусю, як у новому Народньому Домі йшла перша вистава? „Циганка Аза“, а Ган дзя в ролі Ази. Як же вона грала тоді! Коли сміялась на сцені — вся заля сміялась ра зом із нею. А як плакала, сльо зи наче горох котились їй по обличчі, а ввесь народ із нею плакав. — Така вона неподібна до тебе, Марусю, наша Гандзя. Ти спокійна і тиха. А вона горда — із високо піднесеною голо вою. Думав би хто, що не зна ти, як добре їй. А нагорюва лась вона немало! Не стелило їй життя квітами дороги — ой не стелило... — А Василько наш такий ма лий і ніжний був завжди. Як мав три рочки — на сам Велик день це було — завязав у пла тнику пасочку і дві писанки та й вийшов із хати. — Куди ж це ти, Васильку, йдеш? — пи таємось. — На войну їду, та тові пасочку й писанки везу — відповів. — На чому ж поїдеш? — На лошатку. А Петро поса див його враз із тим вузликом на лошатко. І доїхав він так до воріт, а там зняли ми його та занесли в хату. То ж то плччу було! — Вже й до Гімназії почав був ходити, а все маленький тримався. І враз такий міцний і дужий став. Ще й вісімнад цяти йому не було, коли здав матуру. І ввесь час праця: у чи тальні, в студентському гур тку. І де він стільки часу наби рав на все те! Буджусь раз у ранці, як звичайно, відчиняю двері до кухні, а він малює де корацію на великому полотні, розстеленому на підлозі. Я до рікаю йому, що не спав усю ніч, а він: — Але яка декорація вдалася мені, мамо! Удень на певне не була б така вийшла. І засміявся щасливим, радісним сміхом. Як же він радісно вмів сміятися! Хоча його тепер не має біля мене, то в памяті моїй срібними дзвінками дзвенить отой його радісний сміх. — А як приїжджали ви на літ ні вакації, то завжди помагали у праці! Бачу, як сьогодні: сіно сухе-сухе, розкинене все, а тут хмара надходить. Як же швид ко ви з Романом громадили те сіно! Навіть Дарка твоя щось там сувала малими грабелька ми, що їй дідо спорудив. І вхо пили ми тоді перед дощем усе сухе сіно. А в жнива Роман із Василем снопи возили. А ми з батьком так раділи, що ви не цураєтесь праці... — А й Дарку свою ти так ви ховала. Цього року влітку вона Оленці помагала біля кухні, як женців було багато. А Петро тільки усміхався й говорив ти хо, щоб вона не чула: — Госпо диня буде з нашої Дарки, прав да, мамо? Мати вмовкла. Маруся дума ла, що вона може втомилась довгою розмовою. Та вона ска зала, зітхнувши: — І скажи, Марусю, чи для отих радісних, ясних хвилин не варто було трудитись усе жит тя?. І, згадуючи оті ясні хвили ни мого життя, мені не страшно було б помирати. Як мама мої вмирали, то так якось тихо й погідно відійшли у другий світ. А я, хоч і плакала тоді, а все ж подумала: — Дай же, Господи, і мені колись таку погідну, тиху смерть. А тепер, коли наближу ються мої останні хвилини — чую, що не зможу так тихо і спокійно вснути, як мати. Не зможу, бо бачу, що щось стра шне наближується... —• І ще снився мені минулої ночі хрест. Пригадуєш, як во станнє святкували в нас свято Крут? Василько влаштовував те свято і сам виголосив вступ не слово. А на сцені могила з білим, березовим хрестом ... Ото ж мені приснилося те свя то : Василько говорить, а білий, березовий хрест на могилі тем ніє і стає чорний-чорни'й... І здіймається вгору і більшає... І все зникло кудись — ні Василь ка, ні людей. Тільки великий, чорний хрест зостався... І збу дилась я — але той чорний хрест ще й досі стоїть мені пе ред очима... — Боюсь я, Марусю, ой, бо юсь за вас, дітей моїх. Боюсь, що землю, оту прадідівську на шу землю, заберуть, а ви най митами станете на рідних заго нах. І замість волі, якої ми благали в Господа кожної не ділі в церкві — Господь хрест пошле Україні — важкий, чор ний хрест... І як же тоді я зможу спокійно лежати у своїм гробі? І враз мати замовкла. Вона випрямилась, а на чолі між бро вами появились глибокі черти. її вхопили болі. Марія подала ліки. За деякий час чоло випо- годилось і мати промовила: — Легше стало мені. А на- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
