Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мицька (Дитяче оповідання) Долішню частину села збом- били ворожі літаки і у вижний кінець села перейшло багато людей. Усе де знала Гафійка. В хаті її діда й у стодолі бу ло багато свіжоприбулих лю дей. А в одній кімнаті примі щено тимчасово каплицю і тут відбувались відправи. До цер кви годі було дістатися, бо над залізничою стацією і в тій око лиці часто падали бомби. Тут і перенесли все добро з при-, ходства, а до стрия, за доро гою, перенеслася родина пан отця. Хата діда, найкраща на все село, втулена у збіч між дере вами і від літаків безпечна. Ба- гато було цікавого тепер. Та найцікавіший був хлопчик, ро весник дівчинки. Скоро запри ятелювали. Він із Поділля, во на з гір. У неділю, чи свято, мама вби рала Гафійку у рясну, бурячко ву спідничку, вшиту з парашу та, біленьку сорочку з уставка ми, лискуче намисто, а кучеря ве волосся сплітала бурячко вою стрічкою. — Ти така, як онта квітка над потоком. — Онтой вогник на луці? — Притакнув головою. — А ти як будяк. — Чому якраз будяк? — І він скривився. ■— А чому я вогник? І не чекаючи відповіді, щоб залагодити все: — Знаєш, Марія побивається за Мицькою. І він вмить пригадав, що за лишили в поспіху кицьку. — Мицька була тут і втекла... Йому думка бється... Мицька ;втекла... Мицька втекла... — А ти любила ту Мицьку? — Ще й як! У нас є, та не -така. І Гафійка завертілась верете^ ном, хотіла показати спідничку в цілій ширині. — Як Марія буде йти до^) g(t- лом, піду з нею. Може знайду. — Як хоч’. — А ти ні? Але її вже не було. Вона вер тілася на своєму подвірю. Хоч доганяй, хоч лови, а хоч стій і дивися — їй байдуже. Та на ділі так не було. Вона все поглядала на подвіря стрия і на хлопчика, що готов прине сти Мицьку. ...Чи зробив би так котрий із сусідських? Ще маполошив би, щоб прогнати кота геть. Марія збиралась, щоб іти на приходство, забрати ще дещо залишене, а цікавість дівчинці не давала спокою: ...Піде з нею той хлопчина, чи ні? Гралась із швидкими хвиля ми потоку, коли хлопчик від чинив ворота і Марія вийшла на дорогу. Чи бачили її? А мо же й ні, бо верба аж у потік зі-, гнулась. Може були б кликали з собою? На небі не було хмаринок. Сонце обіймало теплим про мінням ліс довкруги села, село, узбіччя. ...Коби хоч не надлетіли бом би! Бо тоді мусів би хлопчик ховатись і не приніс би Миць- ки. Але літаки, які звичайно показувались з-за гори біля полудня, не вилетіли ще із сво їх летовищ. Хлопчик ішов камянистою доріжкою, а далі поперек піль стежечкою, щоб скоріше, бо й господиня спішилася. Коли на ближались до приходетва, по бачив хлопчик зрізані смереки, що лежали в городі з повідри ваними шишками, потовчене скло з вікон хатину квітнику й понурі, сумні, віїшнні рами. ...І де. тут найти Мицьку? Марія пішла в хату, а він сто яв на подвірю, по якім ще так недавно бігав. Це зовсім так, наче б чужою, недоброю ру кою хтось порозкидав, пони щив його іграшки, коли най- 1з попису танкової школи Ірини Голубовської у Филаделфії. Група уче ниць виводить менует. Зліва: Маруся Стадницька, Мелася Кравчук, Люба ЛІткевич і Марта Лучишин
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
