Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мицька (Дитяче оповідання) Долішню частину села збом- били ворожі літаки і у вижний кінець села перейшло багато людей. Усе де знала Гафійка. В хаті її діда й у стодолі бу ло багато свіжоприбулих лю дей. А в одній кімнаті примі щено тимчасово каплицю і тут відбувались відправи. До цер кви годі було дістатися, бо над залізничою стацією і в тій око лиці часто падали бомби. Тут і перенесли все добро з при-, ходства, а до стрия, за доро гою, перенеслася родина пан отця. Хата діда, найкраща на все село, втулена у збіч між дере вами і від літаків безпечна. Ба- гато було цікавого тепер. Та найцікавіший був хлопчик, ро весник дівчинки. Скоро запри ятелювали. Він із Поділля, во на з гір. У неділю, чи свято, мама вби рала Гафійку у рясну, бурячко ву спідничку, вшиту з парашу та, біленьку сорочку з уставка ми, лискуче намисто, а кучеря ве волосся сплітала бурячко вою стрічкою. — Ти така, як онта квітка над потоком. — Онтой вогник на луці? — Притакнув головою. — А ти як будяк. — Чому якраз будяк? — І він скривився. ■— А чому я вогник? І не чекаючи відповіді, щоб залагодити все: — Знаєш, Марія побивається за Мицькою. І він вмить пригадав, що за лишили в поспіху кицьку. — Мицька була тут і втекла... Йому думка бється... Мицька ;втекла... Мицька втекла... — А ти любила ту Мицьку? — Ще й як! У нас є, та не -така. І Гафійка завертілась верете^ ном, хотіла показати спідничку в цілій ширині. — Як Марія буде йти до^) g(t- лом, піду з нею. Може знайду. — Як хоч’. — А ти ні? Але її вже не було. Вона вер тілася на своєму подвірю. Хоч доганяй, хоч лови, а хоч стій і дивися — їй байдуже. Та на ділі так не було. Вона все поглядала на подвіря стрия і на хлопчика, що готов прине сти Мицьку. ...Чи зробив би так котрий із сусідських? Ще маполошив би, щоб прогнати кота геть. Марія збиралась, щоб іти на приходство, забрати ще дещо залишене, а цікавість дівчинці не давала спокою: ...Піде з нею той хлопчина, чи ні? Гралась із швидкими хвиля ми потоку, коли хлопчик від чинив ворота і Марія вийшла на дорогу. Чи бачили її? А мо же й ні, бо верба аж у потік зі-, гнулась. Може були б кликали з собою? На небі не було хмаринок. Сонце обіймало теплим про мінням ліс довкруги села, село, узбіччя. ...Коби хоч не надлетіли бом би! Бо тоді мусів би хлопчик ховатись і не приніс би Миць- ки. Але літаки, які звичайно показувались з-за гори біля полудня, не вилетіли ще із сво їх летовищ. Хлопчик ішов камянистою доріжкою, а далі поперек піль стежечкою, щоб скоріше, бо й господиня спішилася. Коли на ближались до приходетва, по бачив хлопчик зрізані смереки, що лежали в городі з повідри ваними шишками, потовчене скло з вікон хатину квітнику й понурі, сумні, віїшнні рами. ...І де. тут найти Мицьку? Марія пішла в хату, а він сто яв на подвірю, по якім ще так недавно бігав. Це зовсім так, наче б чужою, недоброю ру кою хтось порозкидав, пони щив його іграшки, коли най- 1з попису танкової школи Ірини Голубовської у Филаделфії. Група уче ниць виводить менует. Зліва: Маруся Стадницька, Мелася Кравчук, Люба ЛІткевич і Марта Лучишин
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
