Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
. «ЖІНОЧИЙ СВІТ» жить моя дорога». «А куди ж лежить твоя доро- га?» «Моя дорога — до чийогось порога, моя стежечка — до чи- йогось сердечка». «Еге», каже старий Грива: - «нехай же тобі Господь у доб- рому ділі помагає! От же куди тобі виїхати. Берись униз, по- над берегом; то там трохи низ- че буде тобі доріжка; тією до- ріжкою виїдеш ти на річку. Єсть через річку й кладочка; возом не проїдеш, а конем до- брий козак перехопиться». Подякував козак за пор: повернув коня і сховавсь поза деревом. Як сховавсь, тоді то вже роз- гулялись наші дівчата: розпи- сали козака як на папері: я! очі, які й брови, як і говорить, як і всміхається. Та каже: «Це твій сужений»! а та: «Це твій». А одна додала: «Не змагайтесь дурно, дівчата: чи рівня ж таки вам пишний князь! Це нашій панночці сужений!» Почервоніла Орися. «Збоже- воліла», каже, єти Параско! Хи- ба не чула, що він сказав дідо- ві?» «Що ж», каже Параска, «що їде свататься! Суженої й конем не обідеш!» Попрали | дівчата сорочки, зложили на віз, зеленою паху- чою травою прикрили, посіда- ли й поїхали додому, свіжі да веселі; щебечуть як ластівки. Іще далеко не доїхав віз до сот- S00 0 0009000 Осип Дуда И МАМО ожидала А я на роздорожу Стояв та сумував... Обманом упивався В ночі кайдан-знасилля. Час юности минав.. ницького двора, а в дворі вже чутно було, що вертаються. «Орисю, наша панночкої» крикнули дівчата, скоро роз- чинились ворота. «Чий же си- вий то кінь у дворі стоїть? Це ж того козака, що ми бачили, це твого князя, це ж твого су- еного!» Гляне Орися, а в серці наче каром запекло. Чи вона зляка- лась, чи вона зраділа, сама того не знала Виглянув у вікно із світлиці молодий козак: їде в двір віз старими кіньми, із старим си- вим погоничем; зелена трава волочеться по боках і бється по колесах; а ізза сивої бороди старого Гриви, ізза білої зіми, червоніє літо — повен віз дів- чат у квітках да в намисті, — O- рися як сонце поміж ними! Ви- глянув, да аж руками сплеснув: «Це ж вона, це ж вона!» І ото вже тоді почав на прямоту ви- кладувать свою мову пану сот- никові, і хто він такий, і чого приїхав. Хто ж він такий, то це вже пан сотник знав давно: Миргородський осауленко, от ман у своїй сотні, хорошого й багатого роду дитина. А чого приїхав? Приїхав подивиться, що там за Орися така, що там за дочка сотника Таволги на всю Гетьманщину; а побачив- ши та й себе показавши, дові- даться, чи вже надбала шитих рушників у скриню.. Про що ривсь, чого бажав пан сот- ТИ ЖДАЛА... ник, те йому як із неба впало. Не довго думавши, позвав O- рисю. Ввійшла в світлицю, че- рвона, як калина. «От, Орисю, тобі жених!» Чи люб він тобі, чи може підож- деш кращого?» Хоть би тобі слово промови- ла, хоть би тобі очима згляну- ла. Стоїть, сердешненька, і го- ловку схилила. Бачить панотець, що не дож- деться од неї одвіту, — бо деж таки, щоб дівчина сказала, що в її мислі. Очиці хиба скажуть, а сама Hi. Пораховав це панотець, да й каже: «Де вже такий ко- зак да люб не буде! Обніміться да поцілуйтесь, да й Боже вас благослови!» Обняв козак Орисю, поцілу- вав у ті губоньки, що наче з са- мого меду зліплені, i вклони- лись обоє низько, до самого долу, панотцеві. | Чи багато ж наїхало дружини на вгсілля, чи бучно одбули го- стей, чи довго гуляли, це вже не наше діло розказувати. Бачив я Орисю саме перед ве- іллям; хороша була, як квіточ- ка. Б: i через рік у знай - - ще стала краща кем, і дитина в неї, як Бо- жа слава, а не молодиця». Що, як би хто дотепний змальовав так, як вона єсть, із маленько- 10 дитинкою на руках! Щоб то за картина була На глум не бачив того Як це тебе катують До крови вороги... Залюблений у себе В по: літки блеск вдивлявся З бездільности нудьги... Мене ти ждала, мамо -- А явчужому світі За правдою шукав. За днями дні минали таному базарі Я юність марнувави.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
