Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
. «ЖІНОЧИЙ СВІТ» жить моя дорога». «А куди ж лежить твоя доро- га?» «Моя дорога — до чийогось порога, моя стежечка — до чи- йогось сердечка». «Еге», каже старий Грива: - «нехай же тобі Господь у доб- рому ділі помагає! От же куди тобі виїхати. Берись униз, по- над берегом; то там трохи низ- че буде тобі доріжка; тією до- ріжкою виїдеш ти на річку. Єсть через річку й кладочка; возом не проїдеш, а конем до- брий козак перехопиться». Подякував козак за пор: повернув коня і сховавсь поза деревом. Як сховавсь, тоді то вже роз- гулялись наші дівчата: розпи- сали козака як на папері: я! очі, які й брови, як і говорить, як і всміхається. Та каже: «Це твій сужений»! а та: «Це твій». А одна додала: «Не змагайтесь дурно, дівчата: чи рівня ж таки вам пишний князь! Це нашій панночці сужений!» Почервоніла Орися. «Збоже- воліла», каже, єти Параско! Хи- ба не чула, що він сказав дідо- ві?» «Що ж», каже Параска, «що їде свататься! Суженої й конем не обідеш!» Попрали | дівчата сорочки, зложили на віз, зеленою паху- чою травою прикрили, посіда- ли й поїхали додому, свіжі да веселі; щебечуть як ластівки. Іще далеко не доїхав віз до сот- S00 0 0009000 Осип Дуда И МАМО ожидала А я на роздорожу Стояв та сумував... Обманом упивався В ночі кайдан-знасилля. Час юности минав.. ницького двора, а в дворі вже чутно було, що вертаються. «Орисю, наша панночкої» крикнули дівчата, скоро роз- чинились ворота. «Чий же си- вий то кінь у дворі стоїть? Це ж того козака, що ми бачили, це твого князя, це ж твого су- еного!» Гляне Орися, а в серці наче каром запекло. Чи вона зляка- лась, чи вона зраділа, сама того не знала Виглянув у вікно із світлиці молодий козак: їде в двір віз старими кіньми, із старим си- вим погоничем; зелена трава волочеться по боках і бється по колесах; а ізза сивої бороди старого Гриви, ізза білої зіми, червоніє літо — повен віз дів- чат у квітках да в намисті, — O- рися як сонце поміж ними! Ви- глянув, да аж руками сплеснув: «Це ж вона, це ж вона!» І ото вже тоді почав на прямоту ви- кладувать свою мову пану сот- никові, і хто він такий, і чого приїхав. Хто ж він такий, то це вже пан сотник знав давно: Миргородський осауленко, от ман у своїй сотні, хорошого й багатого роду дитина. А чого приїхав? Приїхав подивиться, що там за Орися така, що там за дочка сотника Таволги на всю Гетьманщину; а побачив- ши та й себе показавши, дові- даться, чи вже надбала шитих рушників у скриню.. Про що ривсь, чого бажав пан сот- ТИ ЖДАЛА... ник, те йому як із неба впало. Не довго думавши, позвав O- рисю. Ввійшла в світлицю, че- рвона, як калина. «От, Орисю, тобі жених!» Чи люб він тобі, чи може підож- деш кращого?» Хоть би тобі слово промови- ла, хоть би тобі очима згляну- ла. Стоїть, сердешненька, і го- ловку схилила. Бачить панотець, що не дож- деться од неї одвіту, — бо деж таки, щоб дівчина сказала, що в її мислі. Очиці хиба скажуть, а сама Hi. Пораховав це панотець, да й каже: «Де вже такий ко- зак да люб не буде! Обніміться да поцілуйтесь, да й Боже вас благослови!» Обняв козак Орисю, поцілу- вав у ті губоньки, що наче з са- мого меду зліплені, i вклони- лись обоє низько, до самого долу, панотцеві. | Чи багато ж наїхало дружини на вгсілля, чи бучно одбули го- стей, чи довго гуляли, це вже не наше діло розказувати. Бачив я Орисю саме перед ве- іллям; хороша була, як квіточ- ка. Б: i через рік у знай - - ще стала краща кем, і дитина в неї, як Бо- жа слава, а не молодиця». Що, як би хто дотепний змальовав так, як вона єсть, із маленько- 10 дитинкою на руках! Щоб то за картина була На глум не бачив того Як це тебе катують До крови вороги... Залюблений у себе В по: літки блеск вдивлявся З бездільности нудьги... Мене ти ждала, мамо -- А явчужому світі За правдою шукав. За днями дні минали таному базарі Я юність марнувави.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
