Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» був і на Чорному морі; да вже на старість не схотів й би пан- ства, аби тільки при йому до- жити віку. Старий уже був ду: же дідуган той Грива; брови на очі йому понасувались, і боро- да сива, до пояса. Увійшов у світлицю, вклонив- ся пану сотнику, да й каже: «Добрийдень, добродію!» А сотник йому: «Здоров, до- бродію!» Бо вони один одного звикли добродіями величати. «Запряжи», каже, «добродію, пару коней, візьми хоч той віз, що було сухарі в поході во- зим, да повези прачок до Тру- байла». А той йому: «Добре, добро- дію, запряжемо. Чому не зап- рягти?» I ото зараз іде, бере двох хлопців, викочує зпід повітки віз, довгий і широкий, добре йому знакомий, що не раз у ли- хій годині, засівши за його, од- бивавсь од Ляхів, або од Та- тарви, не раз приняв через його й нужди не мало, часом як тра- питься тікать із ним по корчах, по болотах, по багнах, щоб ви- хопитись мановцем із залоги. Викочує старий Грива той віз тепер на иншую потребу; за- прягає пару коней, що вже лі- та погасили давно в них огонь, що кипить у серці, паше з 0- чей і з ніздер, і кидає коня сю- ди й туди, на страх жінкам і ді- тям, а доброму козакові на вті- y. Смирнії тепер ті два білі ко- ники ходили під рукою сивого Гриви, що вже давно одвик од козацького герця. От же дівчата Орисині несуть сорочки, шиті рушники, насті- льники і всяке добро; на повен віз, і са стьонжках да в квітках. - ся поміж ними, - i AK мак вго- роді всі квітки закрашає, так вона сиділа поміж своїми дів- чатами. Сивий Грива сів спе- реду; хлопята кинулись одчи- нять ворота. Виглянув у вікно сотник: «Не барися ж там Олесю»! A вона: «НІ, панотченьку!ї» Ляснув погонич пугою; коні заржали, почувши лугову па- шу; потюпали і зникли з очей з возом, і з погоничем, і з дів- чатами. 4. От уже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Бу- ло це саме на весні, як ще трава, свіжа да молода, тілько що вкриє землю. Скілько вгорі синього неба, стілько внизу зе- леного лугу. І так як ясна зоря вночі покотиться, палаючи по небу, так тая Орися проїжжала широким лугом з своїми дівча- тами. Аж ось — - шумить, ревг Тру- байло за левадами. Як розсту- питься дерево, а сонце забли- щить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то ти б ска- зав, що то не вода, а саме чисте скло, самий дорогий криштал ринг з гори i Gerben на дрібні лянки об каміння. Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла ку- черявим вязом, а коріння пови- сло над самою рікою. Дикий хміль почіплявсь за те коріння і колишеться кудлатими жмут- ками. А внизу вода рине, да ри- не! Оце ж тая й Турова Круча. Дивляться на неї дівчата, да й питаються в старого Гриви, чого вона прозвалась Туровою? «На що вам знать?» каже Грива. «Ажеж ти на щось знаєш? Так і нам скажи!» «Ой, мої голубята! Сказав би вам, да тілько більш не поїдете сюди на річку». «Що ж там таке? Скажи бо таки нам, дідусю»! Як узяли просить, не видер- жав старий, сів на камені над річкою, да й почав глаголати: «Колись то давно, іще до Та- тарського лихоліття, правив Пе- реяславом якийсь князь. Да й був собі той князь стрілець та- кий, що аби зуздрів на око, то вже Й його; і кохавсь він у по- льованні. Ото ж раз поїхав князь той на польовання, да Й одбивсь у пущі од своєї че- angi. Іде та іде пущею, коли ж дивиться, аж на лощині пасеть- ся стадо турів.» «А що ж то, дідусю, за ту- ри?» спитала Орися. «То, моя кришко, були дикі бики з золотими рогами; тепер уже ix нігде не зуздриш. Ba- чить князь тих турів; тілько не дивується на їх золоті роги, а дивується, що при них стоїть дівчина, така, що усю пущу красою освітила. Поскочив він до неї, так сяє, що й приступить не можна. Забув князь і про челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса. «Дівчино!» рече, «будь моєю жоною!» А вона рече: « Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться». А князь їй знову: «Як не згодишся на моє прохання, то я твої тури по- стреляю». -- «Як постреляєш мої тури, то вже більше нічого не стрелятимеш». Розсердився князь, взяв лук з плеча і по- чав стрілять золоторогі тури. Сунулись ті тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ни- ми знай пускає стрілку за стрі: лкою. Прибігли над Трубайло... а Трубайло тоді був не такий узенький як тепер, — прибігли над висо кручу і всі шу- бовсть у воду! Да ні один не переплив, усі каменем лягли по дну, аж річку загатили. Спле- снула тоді дівчина руками: «По- топив єси моїх золоторогих ту- рів, блукай же тепер по пущі по всі вічні роки!».. От же й блукає, кажуть, той князь до сього часу по пущі, і ніяк не знайде свого Переяслава. А Пе- реяслав був уже в Татарських руках, був і в Ляцьких, — чого вже не було з тим Переясла- вом? А він не знайде його, та й не знайде. А дівчинині тури ле-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
