Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» був і на Чорному морі; да вже на старість не схотів й би пан- ства, аби тільки при йому до- жити віку. Старий уже був ду: же дідуган той Грива; брови на очі йому понасувались, і боро- да сива, до пояса. Увійшов у світлицю, вклонив- ся пану сотнику, да й каже: «Добрийдень, добродію!» А сотник йому: «Здоров, до- бродію!» Бо вони один одного звикли добродіями величати. «Запряжи», каже, «добродію, пару коней, візьми хоч той віз, що було сухарі в поході во- зим, да повези прачок до Тру- байла». А той йому: «Добре, добро- дію, запряжемо. Чому не зап- рягти?» I ото зараз іде, бере двох хлопців, викочує зпід повітки віз, довгий і широкий, добре йому знакомий, що не раз у ли- хій годині, засівши за його, од- бивавсь од Ляхів, або од Та- тарви, не раз приняв через його й нужди не мало, часом як тра- питься тікать із ним по корчах, по болотах, по багнах, щоб ви- хопитись мановцем із залоги. Викочує старий Грива той віз тепер на иншую потребу; за- прягає пару коней, що вже лі- та погасили давно в них огонь, що кипить у серці, паше з 0- чей і з ніздер, і кидає коня сю- ди й туди, на страх жінкам і ді- тям, а доброму козакові на вті- y. Смирнії тепер ті два білі ко- ники ходили під рукою сивого Гриви, що вже давно одвик од козацького герця. От же дівчата Орисині несуть сорочки, шиті рушники, насті- льники і всяке добро; на повен віз, і са стьонжках да в квітках. - ся поміж ними, - i AK мак вго- роді всі квітки закрашає, так вона сиділа поміж своїми дів- чатами. Сивий Грива сів спе- реду; хлопята кинулись одчи- нять ворота. Виглянув у вікно сотник: «Не барися ж там Олесю»! A вона: «НІ, панотченьку!ї» Ляснув погонич пугою; коні заржали, почувши лугову па- шу; потюпали і зникли з очей з возом, і з погоничем, і з дів- чатами. 4. От уже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Бу- ло це саме на весні, як ще трава, свіжа да молода, тілько що вкриє землю. Скілько вгорі синього неба, стілько внизу зе- леного лугу. І так як ясна зоря вночі покотиться, палаючи по небу, так тая Орися проїжжала широким лугом з своїми дівча- тами. Аж ось — - шумить, ревг Тру- байло за левадами. Як розсту- питься дерево, а сонце забли- щить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то ти б ска- зав, що то не вода, а саме чисте скло, самий дорогий криштал ринг з гори i Gerben на дрібні лянки об каміння. Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла ку- черявим вязом, а коріння пови- сло над самою рікою. Дикий хміль почіплявсь за те коріння і колишеться кудлатими жмут- ками. А внизу вода рине, да ри- не! Оце ж тая й Турова Круча. Дивляться на неї дівчата, да й питаються в старого Гриви, чого вона прозвалась Туровою? «На що вам знать?» каже Грива. «Ажеж ти на щось знаєш? Так і нам скажи!» «Ой, мої голубята! Сказав би вам, да тілько більш не поїдете сюди на річку». «Що ж там таке? Скажи бо таки нам, дідусю»! Як узяли просить, не видер- жав старий, сів на камені над річкою, да й почав глаголати: «Колись то давно, іще до Та- тарського лихоліття, правив Пе- реяславом якийсь князь. Да й був собі той князь стрілець та- кий, що аби зуздрів на око, то вже Й його; і кохавсь він у по- льованні. Ото ж раз поїхав князь той на польовання, да Й одбивсь у пущі од своєї че- angi. Іде та іде пущею, коли ж дивиться, аж на лощині пасеть- ся стадо турів.» «А що ж то, дідусю, за ту- ри?» спитала Орися. «То, моя кришко, були дикі бики з золотими рогами; тепер уже ix нігде не зуздриш. Ba- чить князь тих турів; тілько не дивується на їх золоті роги, а дивується, що при них стоїть дівчина, така, що усю пущу красою освітила. Поскочив він до неї, так сяє, що й приступить не можна. Забув князь і про челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса. «Дівчино!» рече, «будь моєю жоною!» А вона рече: « Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться». А князь їй знову: «Як не згодишся на моє прохання, то я твої тури по- стреляю». -- «Як постреляєш мої тури, то вже більше нічого не стрелятимеш». Розсердився князь, взяв лук з плеча і по- чав стрілять золоторогі тури. Сунулись ті тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ни- ми знай пускає стрілку за стрі: лкою. Прибігли над Трубайло... а Трубайло тоді був не такий узенький як тепер, — прибігли над висо кручу і всі шу- бовсть у воду! Да ні один не переплив, усі каменем лягли по дну, аж річку загатили. Спле- снула тоді дівчина руками: «По- топив єси моїх золоторогих ту- рів, блукай же тепер по пущі по всі вічні роки!».. От же й блукає, кажуть, той князь до сього часу по пущі, і ніяк не знайде свого Переяслава. А Пе- реяслав був уже в Татарських руках, був і в Ляцьких, — чого вже не було з тим Переясла- вом? А він не знайде його, та й не знайде. А дівчинині тури ле-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
