Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Маруся Синенька ЧЖАЛУЄМО, ЩО НЕ МОЖЕМО ВЖЕ БІЛЬШЕ СЛУЖИТИ УКРАЇНІ" Василь Білас НЯ 22 січня 1919 року прого- лошено торжественно на Со- їйській площі в Києві вільну та соборну Україну. Здійснено по сотках років безпереривної та важкої боротьби ідеал по- неволених міліонів. Україна ста- ла обєднана та вільна! Та не осталась Україна віль- ною. Упала знесилена під важ- кими ударами ворогів, хоча ві- рні сини проливали в її обороні свою кров, хоча застелювали чорноземі українські ниви сво- їми трупами. Не встоялись! Розшматовано Україну Ha четверо, наложено на неї нові залізні кайдани. А щоби сто- пити й цю крихітку надії на во- лю в народі, яка ще осталась на румовищах недавньо-минулого, вороги створили правдиве пек- ло для народу. Гинь Україно! S000 0 0S 0 Дмитро Данилишин Зненацька загуркотіло вуль- канічним громом підземелля та здорово потрясло основами чу- жого панування. Запалилась тліюча іскра захована в самох кутку скрівавленої душі й спа- лахнула ясним полумям. Раб підніс чоло! Почалась боротьба ночі з днем, боротьба видимого з не- видимим. Вдень гуляли по у- країнських селах вороги, зну. щались над нещасним та без- бороннім населенням, але вночі тремтіли. Невидима рука мест- ника (зявлялась то тут то там сіяла щедро смерть. Пімста прийшла! Падали й местники: Мельни- чук, Луцейко, Пісецький, Голо- вінський, Басарабова й инші. Свіжий молодий український UBIT не жалував зложити в жер- тві вітчині свойого найбільшо- го скарбу — життя. Здобути а- бо вдома не бути! На високій шибениці у Льво- ві повисли два герої-юнаки: Ва- силь Білас і Дмитро Данили- шин. Хоча вдолу страшний біль ї розпука розпирали грудь ма- тері й сестри в одній особі, очі в них світили местю. «Жалуємо, що не можемо вже більше слу- жити Україні» — були послідні їхні слова. Сорок-міліоновий народ сто- тне і мучиться в неволі. Голос розпуки лине ген під небеса, розлягається голосним гомо- ном по цілому світі. Світ німий, а в нас замало борців-героїв. Ми ще живі, здорові, заможні, ми ще можемо послужити нещасній Україні, коли схочемо. Послужім їй й ми!
Page load link
Go to Top