Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
36 OUR LIFE • July-August 2024 Тарас, Богданчик і їхня сестричка Настя за- йшли до парку відразу, як закінчився до- щик — такий невеликий і швидкий, що навіть не наробив на заасфальтованих доріжках ка- люж, по яких можна пройтися босоніж. — І даремно мама хвилювалася — тут зов- сім не холодно, але навіть парко, — зауважив Тарасик і зняв накинуту на спину кофтинку. Богданчик і Настя послідували прикладу старшого брата і, щоб звільнити руки, пе - реперезали себе знятими вітрівками. — Подивіться, яка яскрава веселка он там! — захопливо закричала Настя, вказую - чи рукою у напрямі дитячого майданчика. Веселка справді була розкішною і нагаду- вала різноколірне коромисло, що простягло - ся великою дугою майже над усім парком! — Ого, яка велика! — здивувався Богдан- чик. — Так і хочеться на неї заскочити і до низу стрімко спуститися! — Нумо побіжимо до тих дерев, де вона землі торкається, — запропонував Тара- сик. — Доганяйте мене! І всі чимдуж побігли, випереджаючи один одного і весело регочучи. Ще б пак: по м’якій зеленій траві бігти було легко й безпечно. — Чшш... — зашипів Богданчик, приклавши палець до губ, і присів, як тільки всі добігли до визначеного місця. — Прислухайтесь, тут хтось розмовляє. — То тобі щось вчувається, — заперечив Та- рас. — Лише дерева шумлять від вітру. — Е, ні, таки розмову чути, — не здавався Богдан. — Замовкніть на хвильку! Діти присіли й притишилися. І справді, по- чули дивну розмову, що линула звідкілясь зверху. То ж, прислухаючись, закинули голо - ви до неба. Те, що вони побачили, вразило всіх: смуги веселки по черзі почали виграва- ти своїми кольорами, змінюючи товщину та яскравість. — Пам’ятаєте день, коли багато років тому ми змагалися за те, аби стати кольорами українського прапора? — запитав колір, що розмістився на самій верхній червоній смузі. — Авжеж, хіба таке забудеш? Ми, кольори веселки, тоді зібралися разом і вихваляли- ся, аби завоювати прихильність українців — пригадав Зелений колір. — І кожен намагався переконати людей, що саме він заслуговує Україну символізува- ти, — продовжив Фіолетовий колір. Діти, здивовані і захоплені, тихенько при - сіли на злегка скроплену дощем траву і про- довжили уважно дослухатися до тієї весел- кової розмови, щоб дізнатися, як українці обирали кольори для свого прапора. — Я гарячий колір і є символом крові й вогню, — сказав Червоний колір і відповідна смуга на веселці стала яскравішою. — Кров тече у кожній живій істоті, тому саме мене треба взяти до прапора сильної країни. Мудрі люди відповіли, що вогонь дає тепло і дуже потрібний у господарстві. Однак, аби Лариса Тополя , україномовний редактор Казка про те, як кольори веселки кольорами українського прапора стали Із циклу «Казки та оповідки бабусі Лесі»
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
