Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Липень-Серпень 2024 13 Софія Яблонська – письменниця, публіцистка, кінооператорка, фото- графиня і перша українська мандрівниця, яка здійснила навколосвіт - ню подорож та описала її у своїх творах. Вона обрала мандрівку як спосіб життя, поділяючи модерністичні прагнення свого часу до но- вого й незнаного, надихаючись ідеєю руху як особистого розвитку, й водночас залишаючись вірною обіцянці, яку дала собі у буремних 1920-х: прожити життя так, аби ніхто більше не міг позбавити її дому. Її становище як представниці бездержавної у той час нації спричинило особливу чутливість до національної й соціальної нерівності у спільно- тах, які вона описувала. На відміну від своїх сучасниць, вона промов - ляла голосом «другої статі» з «другого світу», а її літературно-доку- ментальні твори «Чар Марока» (1932), «З країни рижу та опію» (1936) й «Далекі обрії» (1939) й досі у неповторний спосіб розповідають не тільки про особливості неєвропейських культур, а й про різноманіття й багатоголосся самої Європи, не обмеженої власним центром. Софія Яблонська переймалася питанням жіночого погляду й жіно- чого голосу у літературі і створювала нову поведінкову модель для жінок, заохочувала мріяти і діяти. Вона усвідомлювала не тільки об- меження, а й можливості, які відкривалися перед нею як жінкою, і відважно з них користала, потрапляючи у місця, недоступні для мандрівників-чоловіків. Описуючи відвідини гарему у Маракеші чи розповідаючи про довірливі нічні розмови між жінками на пласких покрівлях мароканських будинків, вона дбала про поліфонію свід- чень, тривалий час витіснених із культурного простору. У юному віці Яблонська познайомилася з Оленою Кисілевською, яка протягом ро - ків провадила з нею листування й називала її дочкою, відзначаючи близькість їхніх життєвих позицій, готовність до дії та оптимістичне світосприйняття. Згодом Яблонська підтримувала стосунки з чільними представницями жіночого руху у Галичині і друкувала свої репортажі у жіночих часописах, зокрема, в «Жіночій Долі» і «Новій Хаті». Зоїка, Зютка, Jad, Virgule, Теура – такими іменами зверталися до неї у різних куточках світу. І чим більше вона відкривалася світові, тим глибше усвідомлювала, ким є насправді. Не маючи фахової антропо- логічної чи літературної освіти, Софія Яблонська створювала новий тип розповіді, зосереджений на почуттях і переживаннях суб’єкта: якщо ми не можемо об’єктивно відтворити світ навколо нас, то можемо пе- редати неповторність нашої зустрічі з ним. Її письмо змінювалося від авантюрно-емоційного до критично-рефлексивного, від декларування національної ідентичності до усвідомлення культурної приналежності. Вона зверталася до питання краси і питання смерті, які визначають ро- зуміння людського існування. Зрештою, це культурні пласти такої глиби- ни, що проявляються не на раціональному, а на афективному рівні: що здатне нас захоплювати і жахати, що нас зворушує чи підносить? Досвідчуючи інші культури, Яблонська підходила до самого краю мови – до того, що можна пережити, але не можна описати. Тож не випадково її тексти супроводили десятки власних фотографій, заради яких вона не раз ризикувала життям. Перейнята модерною медійною ейфорією, вона намагалася у такий спосіб поставити своїх читачів пе - ред обличчям реальності, перед безпосереднім інтерпретаційним, ба навіть етичним вибором – як розуміти і як приймати те, що мова ще не навчилася висловлювати. Що більше, фотографія дала їй можливість змінювати напрямок погляду: завдяки прийомові «прихованої каме- ри» Яблонська фіксувала емоції на обличчях споглядачів, зацікавле- них фотографіями європейських досягнень та винаходів, і змінювала у такий спосіб стосунки об’єкта й суб’єкта. Так їй вдалося вийти за рам - ки «орієнтальної пастки», егоцентризму та етноцентризму. У цьому їй Вважаю, що людина може вийти поза межі свого «я» СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА Продовження с. 32
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
