Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Липень-Серпень 2024 13 Софія Яблонська – письменниця, публіцистка, кінооператорка, фото- графиня і перша українська мандрівниця, яка здійснила навколосвіт - ню подорож та описала її у своїх творах. Вона обрала мандрівку як спосіб життя, поділяючи модерністичні прагнення свого часу до но- вого й незнаного, надихаючись ідеєю руху як особистого розвитку, й водночас залишаючись вірною обіцянці, яку дала собі у буремних 1920-х: прожити життя так, аби ніхто більше не міг позбавити її дому. Її становище як представниці бездержавної у той час нації спричинило особливу чутливість до національної й соціальної нерівності у спільно- тах, які вона описувала. На відміну від своїх сучасниць, вона промов - ляла голосом «другої статі» з «другого світу», а її літературно-доку- ментальні твори «Чар Марока» (1932), «З країни рижу та опію» (1936) й «Далекі обрії» (1939) й досі у неповторний спосіб розповідають не тільки про особливості неєвропейських культур, а й про різноманіття й багатоголосся самої Європи, не обмеженої власним центром. Софія Яблонська переймалася питанням жіночого погляду й жіно- чого голосу у літературі і створювала нову поведінкову модель для жінок, заохочувала мріяти і діяти. Вона усвідомлювала не тільки об- меження, а й можливості, які відкривалися перед нею як жінкою, і відважно з них користала, потрапляючи у місця, недоступні для мандрівників-чоловіків. Описуючи відвідини гарему у Маракеші чи розповідаючи про довірливі нічні розмови між жінками на пласких покрівлях мароканських будинків, вона дбала про поліфонію свід- чень, тривалий час витіснених із культурного простору. У юному віці Яблонська познайомилася з Оленою Кисілевською, яка протягом ро - ків провадила з нею листування й називала її дочкою, відзначаючи близькість їхніх життєвих позицій, готовність до дії та оптимістичне світосприйняття. Згодом Яблонська підтримувала стосунки з чільними представницями жіночого руху у Галичині і друкувала свої репортажі у жіночих часописах, зокрема, в «Жіночій Долі» і «Новій Хаті». Зоїка, Зютка, Jad, Virgule, Теура – такими іменами зверталися до неї у різних куточках світу. І чим більше вона відкривалася світові, тим глибше усвідомлювала, ким є насправді. Не маючи фахової антропо- логічної чи літературної освіти, Софія Яблонська створювала новий тип розповіді, зосереджений на почуттях і переживаннях суб’єкта: якщо ми не можемо об’єктивно відтворити світ навколо нас, то можемо пе- редати неповторність нашої зустрічі з ним. Її письмо змінювалося від авантюрно-емоційного до критично-рефлексивного, від декларування національної ідентичності до усвідомлення культурної приналежності. Вона зверталася до питання краси і питання смерті, які визначають ро- зуміння людського існування. Зрештою, це культурні пласти такої глиби- ни, що проявляються не на раціональному, а на афективному рівні: що здатне нас захоплювати і жахати, що нас зворушує чи підносить? Досвідчуючи інші культури, Яблонська підходила до самого краю мови – до того, що можна пережити, але не можна описати. Тож не випадково її тексти супроводили десятки власних фотографій, заради яких вона не раз ризикувала життям. Перейнята модерною медійною ейфорією, вона намагалася у такий спосіб поставити своїх читачів пе - ред обличчям реальності, перед безпосереднім інтерпретаційним, ба навіть етичним вибором – як розуміти і як приймати те, що мова ще не навчилася висловлювати. Що більше, фотографія дала їй можливість змінювати напрямок погляду: завдяки прийомові «прихованої каме- ри» Яблонська фіксувала емоції на обличчях споглядачів, зацікавле- них фотографіями європейських досягнень та винаходів, і змінювала у такий спосіб стосунки об’єкта й суб’єкта. Так їй вдалося вийти за рам - ки «орієнтальної пастки», егоцентризму та етноцентризму. У цьому їй Вважаю, що людина може вийти поза межі свого «я» СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА Продовження с. 32
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
