Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тривожно вслухалася в цю ніч, боялася стукоту ме - талевих щитів супротивника, здригалася від страш - ного голосу сирен, боялася почути церковні дзво - ни, що кличуть на сполох. Але думала про те, що стала вона на дорогу великої правди, бо інакше: Як доведеться в світі жить? Людей і Господа хвалить? («Колись дурною головою...») Тому, як згасне зоря і зблисне сонце, вона вста - не і побіжить записуватися в Жіночу сотню са - мооборони. Як же ж без неї? Адже працює вже жіноча чота, підрозділ 16-ї сотні. Чому може Ніна Потарська, Олена Шевченко і ще сотня юристів, студенток, науковців, підприємців, а вона – ні? Вона може і зробить. А ввечері прибіжить грітися до вогню, що на Майдані, і буде розповідати про сина свого, того, що там, у першій сотні: Моя ти дитино, Чи є кращий на сім світі, На всій Україні! Нема кращого, й не буде – Дивуйтеся, люди! («Сова») Це були для неї рідкісні хвилини спокою і тихої радості на найважливішому місці її землі, місці, де такі, як вона, творили історію України. А навко - ло дихало місто: Мов на небі висить Святий Київ наш великий. Святим дивом сяють Храми Божі, ніби з самим Богом розмовляють («Варнак») Натомість відчула силу і впевненість, бо мала поруч таких, як вона сама. Безстрашних українок, які у ночі штурмів ставали поруч з чоловіками, як відважна Тетяна Чорновіл, як Карпатська горлиця Руслана, що дні і ночі втримувала людей піснею, як Ольга Богомолець, що, як поранена птаха, чу - вала над хворими і побитими, як Олеся Оробець, що у лижному шоломі і благенькому бронежилеті йшла у стан ворога, а потім поверталася до тих, хто в мороз і мряку вперто стояв оточений зграєю озброєних до зубів беркутівців, щоб підтримати дух і не дати згаснути силі: І їх униніє, і страх, Розвіяла, мов ту полову... («Марія») Та хіба в силі перелічити всіх тих, хто не вступився у ті страшні зимові ночі з Майдану, хто возив про - дукти і медикаменти, перев’язував і гоїв рани, мо - лився за тими, кого викрали і тортурували. Їх сотні і тисячі — «землі козацької краса». І ймення їм — Українка, сила якої в незламності, доброті і ніжності. Але ніколи Шевченкова Українка не думала не гадала, що на святій княжій українській землі у ІІІ тисячолітті станеться найстрашніше — проллється кров її дітей. Перші постріли і перша смерть синів її... Країна заніміла у своєму болю і стражданні: І розкажу я людям горе Як тая мати ріки, море Сльози кровавої лила («Неофіти») Господь побачив чисту жертву українських жі - нок і рятував їх, дарував життя і казав жити. І вони гуртувалися, єдналися, щоб вийти і стати живим щитом між беркутом і повстанцями, бо «чужих ді - тей не буває», казали вони, щоб впасти на коліна перед молоденькими солдатиками, яких кинули на мороз і холоді, і благати не стріляти. А на гру - дях у кожної – табличка «МАМА». Ходила наша Мадонна, Шевченкова Українка, Майданом, вулицями і площами Києва, який у січневий час, здавалось, закляк від болю і туги, долала кордони тих, хто посягнув на свободу мого народу, благала зупинити кровопролиття і насильство. Не один з тих, хто в балаклавах із де - рев’яним щитом схиляв перед нею голову у гли - бокій пошані і любові: І перед нею помолюся, Мов перед образом святим... («У нашім раї на землі») Але їй, такій ніжній, працьовитій, вірній, від - важній подрузі, дружині, матері, доведеться пе - режити найстрашніше. У неї на очах, на її руках гинули діти її. Закривала їм очі, покривала стягом і відпускала до небес своїх Воїнів світла, нашу Не - бесну Сотню. Оплакувала так, як оплакували горді козачки і жінки наших усусусів та упівців. Оплаку - вала, а на наступний день одягнула чорну хусти - ну, взяла терновий вінець свого покаліченого й вбитого сина й пішла у владні коридори до тих, хто глумився над землею рідною та її дітьми, щоб затаврувати їх материнською ганьбою і зневагою. Та не судилося їй зняти чорну хустину. Здава - лось, вже все, скинули кайдани, режим відступив. Та до кордонів прийшла нова біда — найлютіший ворог України, Росія. Та, що століттями обчухра - ла, могили розривала, кайдани кувала. Скільки ще треба буде тих чорних хустин, ніхто не знає. Але є велика сила духу нації, що повстає з руїни, є Шевченкова Українка, перед якою сучасна доба поставила, за словами Д. Донцова, великі вимо - ги — «вірність, жертвенність, ніжність, характер - ність, моральна сила, душевна твердість, любов і ненависть, посвята, дисципліна, чувство чести, ге - роїзм, або, на випадок невдачі, – гордий спокій». 34 OUR LIFE • June 2022
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
