Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тривожно вслухалася в цю ніч, боялася стукоту ме - талевих щитів супротивника, здригалася від страш - ного голосу сирен, боялася почути церковні дзво - ни, що кличуть на сполох. Але думала про те, що стала вона на дорогу великої правди, бо інакше: Як доведеться в світі жить? Людей і Господа хвалить? («Колись дурною головою...») Тому, як згасне зоря і зблисне сонце, вона вста - не і побіжить записуватися в Жіночу сотню са - мооборони. Як же ж без неї? Адже працює вже жіноча чота, підрозділ 16-ї сотні. Чому може Ніна Потарська, Олена Шевченко і ще сотня юристів, студенток, науковців, підприємців, а вона – ні? Вона може і зробить. А ввечері прибіжить грітися до вогню, що на Майдані, і буде розповідати про сина свого, того, що там, у першій сотні: Моя ти дитино, Чи є кращий на сім світі, На всій Україні! Нема кращого, й не буде – Дивуйтеся, люди! («Сова») Це були для неї рідкісні хвилини спокою і тихої радості на найважливішому місці її землі, місці, де такі, як вона, творили історію України. А навко - ло дихало місто: Мов на небі висить Святий Київ наш великий. Святим дивом сяють Храми Божі, ніби з самим Богом розмовляють («Варнак») Натомість відчула силу і впевненість, бо мала поруч таких, як вона сама. Безстрашних українок, які у ночі штурмів ставали поруч з чоловіками, як відважна Тетяна Чорновіл, як Карпатська горлиця Руслана, що дні і ночі втримувала людей піснею, як Ольга Богомолець, що, як поранена птаха, чу - вала над хворими і побитими, як Олеся Оробець, що у лижному шоломі і благенькому бронежилеті йшла у стан ворога, а потім поверталася до тих, хто в мороз і мряку вперто стояв оточений зграєю озброєних до зубів беркутівців, щоб підтримати дух і не дати згаснути силі: І їх униніє, і страх, Розвіяла, мов ту полову... («Марія») Та хіба в силі перелічити всіх тих, хто не вступився у ті страшні зимові ночі з Майдану, хто возив про - дукти і медикаменти, перев’язував і гоїв рани, мо - лився за тими, кого викрали і тортурували. Їх сотні і тисячі — «землі козацької краса». І ймення їм — Українка, сила якої в незламності, доброті і ніжності. Але ніколи Шевченкова Українка не думала не гадала, що на святій княжій українській землі у ІІІ тисячолітті станеться найстрашніше — проллється кров її дітей. Перші постріли і перша смерть синів її... Країна заніміла у своєму болю і стражданні: І розкажу я людям горе Як тая мати ріки, море Сльози кровавої лила («Неофіти») Господь побачив чисту жертву українських жі - нок і рятував їх, дарував життя і казав жити. І вони гуртувалися, єдналися, щоб вийти і стати живим щитом між беркутом і повстанцями, бо «чужих ді - тей не буває», казали вони, щоб впасти на коліна перед молоденькими солдатиками, яких кинули на мороз і холоді, і благати не стріляти. А на гру - дях у кожної – табличка «МАМА». Ходила наша Мадонна, Шевченкова Українка, Майданом, вулицями і площами Києва, який у січневий час, здавалось, закляк від болю і туги, долала кордони тих, хто посягнув на свободу мого народу, благала зупинити кровопролиття і насильство. Не один з тих, хто в балаклавах із де - рев’яним щитом схиляв перед нею голову у гли - бокій пошані і любові: І перед нею помолюся, Мов перед образом святим... («У нашім раї на землі») Але їй, такій ніжній, працьовитій, вірній, від - важній подрузі, дружині, матері, доведеться пе - режити найстрашніше. У неї на очах, на її руках гинули діти її. Закривала їм очі, покривала стягом і відпускала до небес своїх Воїнів світла, нашу Не - бесну Сотню. Оплакувала так, як оплакували горді козачки і жінки наших усусусів та упівців. Оплаку - вала, а на наступний день одягнула чорну хусти - ну, взяла терновий вінець свого покаліченого й вбитого сина й пішла у владні коридори до тих, хто глумився над землею рідною та її дітьми, щоб затаврувати їх материнською ганьбою і зневагою. Та не судилося їй зняти чорну хустину. Здава - лось, вже все, скинули кайдани, режим відступив. Та до кордонів прийшла нова біда — найлютіший ворог України, Росія. Та, що століттями обчухра - ла, могили розривала, кайдани кувала. Скільки ще треба буде тих чорних хустин, ніхто не знає. Але є велика сила духу нації, що повстає з руїни, є Шевченкова Українка, перед якою сучасна доба поставила, за словами Д. Донцова, великі вимо - ги — «вірність, жертвенність, ніжність, характер - ність, моральна сила, душевна твердість, любов і ненависть, посвята, дисципліна, чувство чести, ге - роїзм, або, на випадок невдачі, – гордий спокій». 34 OUR LIFE • June 2022
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
