Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
19 НАШЕ ЖИТТЯ • Червень 2022 Перед тобою незбагненний світ, синочку мій, моя пахуча кришко! Твій тато обертається на міт, кудись у безвість вирушає пішки. І холодно, і сумно — сам на сам без віри, що до тебе ще надійде і почезає. Поки сонце зійде, то може очі виїсти роса. Ти пам’ятаєш — я тобі казав: повіки не вмирають справжні люди, бо хто родився для добра, той буде до смерті кудлитись, немов гроза над білим світом. По дощах і бурях, по смерках, і обмовах, і смертях він виторує найкоротший шлях до радості — із горя та зажури на ясен день. А ти благовістуй, благовістуй мене своїм чеканням, моя пшенична кришечко. Кохання моє маленьке, спогадом частуй, видінням, щебетом, словами, сміхом, ще й ручками рожевими тріпни і чорну смерть мою перепини, і одведи од мене люте лихо. Ти знаєш, я, їй-богу, аж боюсь подумати: як стрінуся з тобою. Пощо, татко, не грався ти зі мною, де ти так довго був? Що, як заллюсь зрадливою сльозою? Як, безсилий, тобі скажу про незбагненний світ, криваві сльози та кривавий піт, де не одного з нас вже смерть скосила. А ми ступаєм далі — кумельгом, то пагорби, то падоли, то вирви. Що ми занадто щедрі, надто щирі, щоб не періщило нас батогом. Тоді чого ж ти світу не зробив хоч трохи кращого? Тоді для чого на білий світ мене ти спородив, як радості утрачено дорогу? То я скажу? Як страшно повідати! Душа не своїм голосом кричить. Аби — любити. І — аби страждати. Так я скажу. І син мене простить. Перед тобою незбагненний світ... ВАСИЛЬ СТУС (6 січня 1938 р., с. Рахнівка, Він- ницька обл. — 4 вересня 1985 р., табір ВС-389/36- 1, Пермський край, РРФСР) — український поет, перекладач, публіцист, літературознавець, право - захисник, борець за незалежність України; один із найактивніших представників українського дисидентського руху; лавреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, по - смертно). За власні переконання зазнав репресій; засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де помер уночі проти 4 верес - ня. За офіційними даними, причина смерті — зу - пинка серця. Однак колишній політв'язень В. Ов- сієнко припускає, що смерть настала від удару карцерними нарами (імовірно, підлаштованого наглядачами). Дружина отримала повідомлен - ня про смерть чоловіка вранці 5 вересня, але до середини жовтня цей факт приховувався. Похо - ваний на табірному цвинтарі у с. Борисово Перм - ської обл. У листопаді 1989 р. прах поета перепо - ховали на Байковий цвинтар у Києві. Василю Стусу не пощастило з виконанням функції батьківства, адже він був з сином Дми - тром менше ніж рік – у короткий період між дво - ма арештами. Син-підліток спочатку не йшов на контакт з батьком. Але згодом між ними зав’я - залася щира дружба. Залишилися листи зі звер - неннями Стуса до сина Дмитра, зокрема і у вір - шованій формі. ( За матеріалами вікіпедії. ) Василь Стус із дружиною Валентиною Попелюх і сином Дмитром (Вірш-звернення Василя Стуса до сина)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
