Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 OUR LIFE • June 2022 Нове Село, що біля Підволо - чиська Тернопільської обл. — це місце мого раннього ди- тинства. Великий сад, а по - середині алея, висипана бі- лим піском, вздовж якої мо - лоденькі деревцята вишні садив сам мій Тато. У саду — яблуні, кущі порічок, мали - ни, а в городі — соковиті по - луниці. Навколо великої мурова - ної хати, де вміщалась теж аптека, прекрасні квітники. На подвір’ї — маленькі кур - чатка, качечки, индики, а в стайні — висока Каштанка з білою звіздою на чолі, улю - блений коник мого Тата. У просторих кімнатах, ви - стелених протертими пер - ськими килимами, скакав ма - ленький кролик Трусь-Трусь, якого я ловила і все проси - ла «Трусь-Трусь, не втікай!» Жовтенька канарка вилітала з клітки, сідала на мою та - рілку і зі мною обідала. За це мені співала і співала! Чи ж можна мати краще дитинство? Серед природи, серед добрих людей, зі все веселим, усміхненим Татом, який так радо бавився зі мною і моїми товаришками у хован - ки та лапанки. З доброю, сер - йозною Мамою, яка повчала, виховувала, а ввечері зі мною малювала і читала мені жур - нал «Світ Дитини». Та цю ідилію зруйнувала одна жахлива ніч — ніч, коли шаліла горезвісна пацифіка - ція, поліцаї побили мого Та - туся, а з маминої білої шафи чомусь все викидали на під - логу. Хоч мені було тільки три роки, я це так добре пам’ятаю. Я злякалась і плакала, а Мама тримала мене за ручку і ка - зала: «Не бійся, Тасю!» Але, почувши крик Тата, вибігла з хати. А моя няня, заплака - на і побита, казала до мами: «Б’ють, б’ють, всіх б’ють!» На другий день я чула про «гранатові» плечі Тата, але він до мене усміхався, наче нічого не сталося, ішов до канцелярії та запевняв мене, що його нічого не болить. Зате моє серденько боліло і я ставила багато запитань, на які моя Мама лиш сумно відповідала: «Як підростеш, Тасю, то зрозумієш». Одна радісна вістка йшла з уст мого улюбленого Тата. Він сказав: «Mолися, Тасю, будь слухняною, то напевно будеш мати маленького братчика». Я терпеливо чекала на обіцяно - го братчика і 4 вересня 1931 р. дивилася через скляну шибу, де серед п’ятьох дівчаток у са - наторії «Віта» у Львові лежав і кричав єдиний хлопчик — мій братчик. Я трималася Тата міц - но за руку, з нами був мій улю - блений Стрийко Юзьо, який казав: «Міцний голос в мало - го Голінатого». Тато і Стрийко були у доброму настрої, а я запитала: «А як він буде нази - ватися?» — Кольо. Кольо, у пам’ять Діда о. Миколи Голінатого. — Кольо. Кооольо? То, що Таїса Голіната Богданська, вільна членкиня СУА, Сан Дієґо, Каліфорнія коле? — сказала я здивовано. — О, він тебе ще не раз вколе, Тасю! І справді, улюбленою забав - кою мого братчика був коник на гойдалах і батічок, який ча - сто свистів коло моїх ніг, осо - бливо тоді, коли я хотіла щось поласувати з ялинки. Коли ж Кольо ледве спинався на ноги, Тато вже вчив його копати м’я - чем. Такі лекції копаного м’яча в сальоні одного разу закінчи - лися досить трагічно. З бряз - котом летіло додолу велике французьке дзеркало, та ще й збило мармуровий столик, що стояв перед дзеркалом. Тато трохи винувато опускав очі, бо того гола просто в дзеркало стрілив таки Тато, а не малень - кий Кольо. У 1932 р. ми переїхали до Станиславова, бо ж мені вже було п’ять років і треба було думати про школу. І тут Тато забавляв моїх нових това - ришок: Марту, Дарцю, Ліду, Любу, які так радо приходи - ли до мене. На мої уродини все придумав щось особли - ве, наприклад перебрався у кухарку, в’язав хусткою голо - ву, вдягав фартушок, одною рукою заслоняв свої малень - кі вуса, а другою подавав до столу. Мої товаришки тіши - лись і сміялись до сліз. Я дуже любила ходити з Татом до міста на вистави, а при тому заходити до цукор - ні на пишні тістечка з кремом і содову воду з малиновим соком. Одного разу в зимі Весілля лялі Дарусі
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
