Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 OUR LIFE • June 2022 Нове Село, що біля Підволо - чиська Тернопільської обл. — це місце мого раннього ди- тинства. Великий сад, а по - середині алея, висипана бі- лим піском, вздовж якої мо - лоденькі деревцята вишні садив сам мій Тато. У саду — яблуні, кущі порічок, мали - ни, а в городі — соковиті по - луниці. Навколо великої мурова - ної хати, де вміщалась теж аптека, прекрасні квітники. На подвір’ї — маленькі кур - чатка, качечки, индики, а в стайні — висока Каштанка з білою звіздою на чолі, улю - блений коник мого Тата. У просторих кімнатах, ви - стелених протертими пер - ськими килимами, скакав ма - ленький кролик Трусь-Трусь, якого я ловила і все проси - ла «Трусь-Трусь, не втікай!» Жовтенька канарка вилітала з клітки, сідала на мою та - рілку і зі мною обідала. За це мені співала і співала! Чи ж можна мати краще дитинство? Серед природи, серед добрих людей, зі все веселим, усміхненим Татом, який так радо бавився зі мною і моїми товаришками у хован - ки та лапанки. З доброю, сер - йозною Мамою, яка повчала, виховувала, а ввечері зі мною малювала і читала мені жур - нал «Світ Дитини». Та цю ідилію зруйнувала одна жахлива ніч — ніч, коли шаліла горезвісна пацифіка - ція, поліцаї побили мого Та - туся, а з маминої білої шафи чомусь все викидали на під - логу. Хоч мені було тільки три роки, я це так добре пам’ятаю. Я злякалась і плакала, а Мама тримала мене за ручку і ка - зала: «Не бійся, Тасю!» Але, почувши крик Тата, вибігла з хати. А моя няня, заплака - на і побита, казала до мами: «Б’ють, б’ють, всіх б’ють!» На другий день я чула про «гранатові» плечі Тата, але він до мене усміхався, наче нічого не сталося, ішов до канцелярії та запевняв мене, що його нічого не болить. Зате моє серденько боліло і я ставила багато запитань, на які моя Мама лиш сумно відповідала: «Як підростеш, Тасю, то зрозумієш». Одна радісна вістка йшла з уст мого улюбленого Тата. Він сказав: «Mолися, Тасю, будь слухняною, то напевно будеш мати маленького братчика». Я терпеливо чекала на обіцяно - го братчика і 4 вересня 1931 р. дивилася через скляну шибу, де серед п’ятьох дівчаток у са - наторії «Віта» у Львові лежав і кричав єдиний хлопчик — мій братчик. Я трималася Тата міц - но за руку, з нами був мій улю - блений Стрийко Юзьо, який казав: «Міцний голос в мало - го Голінатого». Тато і Стрийко були у доброму настрої, а я запитала: «А як він буде нази - ватися?» — Кольо. Кольо, у пам’ять Діда о. Миколи Голінатого. — Кольо. Кооольо? То, що Таїса Голіната Богданська, вільна членкиня СУА, Сан Дієґо, Каліфорнія коле? — сказала я здивовано. — О, він тебе ще не раз вколе, Тасю! І справді, улюбленою забав - кою мого братчика був коник на гойдалах і батічок, який ча - сто свистів коло моїх ніг, осо - бливо тоді, коли я хотіла щось поласувати з ялинки. Коли ж Кольо ледве спинався на ноги, Тато вже вчив його копати м’я - чем. Такі лекції копаного м’яча в сальоні одного разу закінчи - лися досить трагічно. З бряз - котом летіло додолу велике французьке дзеркало, та ще й збило мармуровий столик, що стояв перед дзеркалом. Тато трохи винувато опускав очі, бо того гола просто в дзеркало стрілив таки Тато, а не малень - кий Кольо. У 1932 р. ми переїхали до Станиславова, бо ж мені вже було п’ять років і треба було думати про школу. І тут Тато забавляв моїх нових това - ришок: Марту, Дарцю, Ліду, Любу, які так радо приходи - ли до мене. На мої уродини все придумав щось особли - ве, наприклад перебрався у кухарку, в’язав хусткою голо - ву, вдягав фартушок, одною рукою заслоняв свої малень - кі вуса, а другою подавав до столу. Мої товаришки тіши - лись і сміялись до сліз. Я дуже любила ходити з Татом до міста на вистави, а при тому заходити до цукор - ні на пишні тістечка з кремом і содову воду з малиновим соком. Одного разу в зимі Весілля лялі Дарусі
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
