Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
27 НАШЕ ЖИТТЯ • Грудень 2022 КАТЕРИНА БІЛОКУР (7 грудня 1900 р. — 10 червня 1961 р.) — українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня на - родного декоративного живопису. Входить до переліку найвідо - міших жінок давньої та сучасної України. «Ледацюга!», «Проклятуща!», «Відьма!» — зу - сібіч її цькували. Особливо найрідніші: «Стерви - га!». Народилася у богом забутій Богданівці. Ніде не вчилася. Нащо їй та наука!? Заміж треба й працю - вати, а їй засіла якась бздура. За це Катрю духопе - лили, цуралися її, забороняли малювати. Але ця блаженна затялася: «Не покину! Буду Художни - ком!». Напоумив її Шевченко у своєму Кобзарі. Катря жебоніла до Григоровича як до живого. Він її нади - хав. Читання й писанину подужала сама. У цій мо - танині не зогледілася як розбрунькувалася. Груди налилися, стан вирізьбився, коси заколосилися. Пора! Один жених припхався з букетом польових квітів. Катря вигнала у заший. Ото бовдур! Квіти зірвав! Хіба такий уміє любити!? Потім чорнову - сий був — співав як боженька! Теліпався за нею 8 років, а тоді заміж покликав. Катря не проти, тіль - ки своєї — «буду Художником!». А того як підкине: «Такого я не бачив! Щоб баба — художник! Чи ви здуріли!?». «...Хотілось піти у поле, зчепити руки на голові — і не плакати, а вовком вити!». А від од - ного дременула аж у Канів, на могилу Шевченка. З сусіднього села прибився. Нахабний! Мати з бать - ком випихають за нього, а Катрю плющить. Ото й мотнулася до друга. Така осяяна звідти вернулася: «Буду, буду Художником!». Потім запала на Лося (так у селі його прозва - ли) — примітивний, але дужий. Задавалося, що «захистить від усякої життьової незгоди». Глузував з неї за «те мазюкання». Ото й спровадила. Пізня осінь. Катря у сорочці біжить до річки. То - питися не хотіла, жити хотіла! Та матір надумала полякати. Зайшла по пояс у холоднючу річку: «Або малюю коли хочу, або втоплюся!». І мати здається: «Катрю, вернися, бо піду за тобою. Малюй досхо - чу, хай ти сказишся!». Перемогла, однак назавжди застудила ноги. Ця предивна жінка як мантру повторює: «Буду Художником!». І як кінь у шорах йде до своєї цілі. В’яже пензлі з котячого хвоста, вичавлює фарби з кропиви, буряка. Творить! Якось рішається заяви - ти про себе популярній співачці. Листа з клапти - ком намальованої калини підписує просто: «Київ. Академічний театр. Оксані Петрусенко». Співачка вражена і ставить «на вуха» всіх творців. І ось, у Полтаві, відкривається перша виставка Катерини Білокур — із 11 картин. Нарешті її наз - вали Художником! Потім Париж, де оніміли від «Цар-Колоса», «Берізки» та «Колгоспного поля». Прийняли до Спілки художників України. А у неї, як у всіх селян тоді, «даже паспорта немає». Твор - чість мегаталановитої Катрі Білокур подають світо - ві як «роботи щасливої колгоспниці з села Богда - нівки». «Обіщають звання народного художника й гроші. А я радію, що буде багато фарб. А гроші роздам рідним, щоб не дорікали». Та нічого у неї не було. Велика у мистецтві, але тюхтійка у житті. Усі нею помикають. А Катря нюні розпускає й не відстоює себе ніяк: ні фарб, ні по - лотна, ні дров, ні нормальної їжі. Закутана щози - ми на руки хукає, а на ногах пальці примерзають. Ото так виводила ті божественні квіти! Катрю про - сили намалювати портрет сталіна. Якби сподобав - ся — було б у неї усе. Та Білокур відмовилася. До лікарні, де Катерина Василівна й померла, привезли у брудній сорочці. Медсестри називали її просто «баба!», а вона ж Народний Художник України, вона ж геніальна. Одержима, вперта, як віслюк, затуркана, вірна собі, самотня. Такою була справжня Катерина Бі - локур. Про це у школі не розкажуть. Я ж ціпенію перед її картинами.
Page load link
Go to Top