Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2020 WWW. UNWLA.ORG 7 «ВІН УКРАЇНУ ЛЮБИВ ТАК, ЯК МО ЖНА ЛЮБИТИ ЛИШЕ БОГА» ( Слово про життєвий подвиг Бориса Антоненка - Давидовича ) Борис Дмитрович Антоненко - Давидович (нар. 5 - го серпня 1899 - го р. в с. Засулля (нині передмістя м. Ромни), пішов із життя 8 - го травня 1984 - го р. в Києві) — знакова постать в іс торії української культури, мови, літератури. Він увійшов до когорти славних імен як письменник, мовознавець - дослідник проблем розвитку й культури у країнської мови, пуб - ліцист, літературний перекладач; член літе - ратурної організації Ланка - МАР. Трагедія дол і Б. Антоненка - Давидовича в тому, що він ста в жертвою сталінського терору — за сфаб ри - кованою справою засуджений до страти. Найвищу міру покарання замінили на 10 років ҐУЛАҐу. Вини не визнав. Довгий час (аж до 1985 - го р.) ім’я цієї великої людини було заб оронене в Україні, викреслене з націо - нальної історії. Лише через роки до нас по - вернувся неоціненний творчий спадок (хоч і не весь) письменника. Сучасники, однодумці, колеґи, земляки по - різному називали Бориса Дмитровича: лица - рем України (Є. Михайлюк), н еповторною особистістю (Т. Ц имбал), лицарем мужності й духовності (І. Бровко), джерелом оптимізму й заохоти (А. Галя - Горбач), святою людиною (Г. П олянкер). Він також залишився у пам’яті як романтик непоправний (Ю. Огуль чан сь - кий), правдивий і вимогливий (Р. Мороз), шля - хетний, мужній, мудрий українець (Є. Про - нюк), людина, що життям своїм світила (А. Пашко)... Ось таким є духовно - моральний портрет А нтоненка - Давидовича. Спогадують, що Борис Дмитрович завжди був підтягнутий, чепурний, привітний, з сумною лагі дною усмішкою, що ховала печать пережитих страждань. У поводженні – м’який, делікатний, с правжній інтеліґент, взірець по - рядности, чесности, принц иповости. У по - глядах – непримиренний, запальний. У пи - таннях, які йому боліли — непохитний. Де й бралися у нь ого тонка іронія, сарказм. Ніколи не ховався, не відмов чувався. На допитах тримався гордо, незалежно, не гнувся. Це викликало повагу навіть у жорс токих слідчих. Як і шістдесятники — незалежний, небоязкий. А. Дімаров спогадував, що коли у 1960 - му р. йому, р едакторові, дали вичитати оповідання Б. Д. Антоненк а - Давидовича, він був по - д обро - Борис Дмитрович Антоненко - Давидович. му приголомшений: «Такого витонченого, такого виваженого до останньої титли письма я ще не зустрічав. Ці оповідання писав не про сто майстер красного слова, а Вчитель, у якого вчи - тись і вчитись...». І, не виправивши жодного слова, підписав рукопис. З 1935 - го р. ім’я Б. Д. Антоненка - Дави - довича було викреслене із літературного жит - тя. І лише 1957 - го р. повернувся письменник до Києва – «з невбитою любов’ю до слова, з не вимороженим, рідкі сним талантом митця слова. Можна тільки дивуватися його непо - борній силі волі та любові до всього пре - красного – до рідної мови свого народу, його пісні, думи, неймовірно важкої історії. Нероз - хлюпане, не виморо жене глибоке почуття зно - ву переходило у вивірені серцем думки, до - даючи багатства в нашу скарбницю — націо - наль ну культуру», — писав про письменника Олекса Ющенко. За свідченнями Є. Михайлюка, «рідна мова була для Б ориса Дмитровича святинею: він до - с к онало знав її, любив і незмінно протягом життя, відстоював права, багатство й чистоту українського слова – і власною тво рчістю, і просвітницькою роботою, і полемікою. Б. Ан - тоненко - Давидович кохався у рідній мові, кожне слово сприймав образно, об’ємно, зн ав його вагу і смак, тішився з щедрого мовного багатства». Він говорив: «Де, в які й мові є такі розкішні родовища синонім ів, як у нашій. Завія, завірюха, метелиця, заметіль, віхола...» Мова Бориса Дмитровича у спілкуванні з людь - ми була «соковитою» та переси паною прислі - в’ями, приказками, цитатами. За спогадами поета з Роменщини Йосипа Дудка, Борис Дмитрович не любив лексичні покручі у мові, «був непримиренним до будь - яких мовних
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
