Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2020 WWW. UNWLA.ORG 19 Очима душі — голосом серця (Продовження. Початок у «Нашому житті» за червень 2020 - го р.) Пр одовжуємо друкуват и твори зі збірки Євгена Онацького «Очима душі — голосом серця. Переспіви» (Видавництво «Перемога», Буенос - Айрес, 1958, Аргентина) . Це переклади творів різних авторів, переважно італійського письменника Ніно Сальванескі. Книжку названо «переспівами», а не п ерекладами, з огляду на їхню римовану форму, а також тому, що часом «переспіви» надто відрізняються від ориґінального тексту. Автор збірки зауважує: «Беручи основну тему, я не все йшов цілковито за своїм зразком, а, згідно зі своїм розумінням і відчування м , його відповідно доповнював, або скорочував. Всі заголовки — мої, бо окремих творів в Н. Сальванескі не існує». РОЗЛУКА Розлука — часто страждання. Симпатія, приязнь, любов запалюють пер шу іскру, але спогад по розлуці — це олія, що творить із іскорки полум’я. Забути — це ніби зачинити двері д уші, щоб не ввійшло страждання. Але пригадув ати треба, щоб разом страждати. Я бачив багато прощань. І іноді в звичайній усмішці помічалося певність, що прожито було лише одну мрію. Але зараз же інша усмішка мовчки обіцювала, що ця мрія відживе разом із тугою. Хтось від ’ їжджає, шукаючи своєї долі, і хтось інший залишається з корінн ям у ґрунті. Але їх ні душі на хвилинку відчули, що вони належать до одного кола, і, в одному з тих потаємних пактів, що їх припечатує мов чанка, заприсягли одна одній вірність поза часом і поза простором. І так розлука робиться першим вогни ком, що засвічує лямпадку туги. І потім, навіть після б агатьох років, на згадку про ім’ я, про годину, чи місце, нараз душа відчуває, що докопується чудо. Починає терпіти. І нараз пізнає, звідки походить той кли ч, що надійшов ніби та хвиля... _______________ Олег Шупляк. В еликі жорна . Душі ніколи не знають, скільки сили й енергії завдячують вони іншим душам, які зустріли на своїй дорозі, і з якими одного дня розпрощали ся. Не треба вважати за мертвих тих, що живуть від нас далеко! Часто той, що від’ їхав, навіть не підозріває, як туж ить той, хто залишився. Поїхати — це ж піти назустріч невідомому, змінити оточення, відновити на деякий час власне життя. Це зн ачить — мати бод ай якусь ілюзію, якусь надію... Але той, хто залишається, зостається зі спогадом про якесь слов о, про я кусь усмішку, про те, що було і — не повернеться... І п очуває себе, як якийсь залишок. Тоді думка засвічує лямпадку туги, і серце кличе у віддаль: — Де ти блукаєш, коли я так тужу за тобою? Під яким небом живеш своїм життям, що було й моїм колись? По яких дорогах губиться слід твоїх ніг, що колись ходили до мене? Пригадуєш? Ми намагалися спинити хвилин ку життя, що втікала від нас, в’ яжу чи ї ї ві чними словами, але час п омстився на нас. Спогад про тебе й про наші розмови, навіть про твій голос, який чу ю глибоко в серці, збуджує в мені жадання пережити ще раз ту чарівну мрію, що ми її були збудували нашими
Page load link
Go to Top