Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW .UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2020 гріхів та огріхів, не міг терпіти «лексичних злиднів». Пригадують також, як він палко від - стоював літеру «ґ». Честь і національна гідність – основні риси творчої та людської індивідуальності Анто - ненка - Давидовича. Його постійним болем і незагоєною раною були доля України й укра - їнської мови. Вони пронизували все його єство. Думки, поч уття, переживання про злободенні мовні проблеми письменни к виклав у книжці «Як ми говоримо» і дав поради, як треба пле - ка ти, берегти та розвивати мову. Ця книжка за життя автора мала одне видання (причому за - планований тираж у 65 тис. скоротили до 15 тис.) , у США її перевидавали кілька разів. Вона — і н авчальний посібник, і порадник, і пам’ятка культури мови, і практичний до від - ник, і взірець плекання рідного слова, як його бачив, як відчував і зумів подати Б. Антоненко - Давидович. У ній – основи національно ї мови та дороговказ для освіти. Хоча Антоненко - Давидович не мав вищої освіти, але професійно збирав, шліфував, популяриз ував українські мовні «коштовності» та не підлаштовуватися під російські виміри. Тому робота «Як ми говоримо» стала і запереченням, вик ликом тим, хто намагався знівелювати, зросійщити нашу мову, і засторогою від недбалого став - лення до мови. Б. Антоненко - Д авидович залишив по собі помітний слід як мовознавець, дослідник мови, глашатай рідного слова. Літературознавці та - кож визнають Антонен ка - Давидовича неза - перечним майстром психологічної прози, адже він якнайглибше проникав у потаємні глибини психології сво їх героїв (повісті «Тук - тук» (1925), «Смерть» (1928), «Справжній чоловік» (1929) та ін.) Б. Антоненко - Давидович не написав вели - ких за обсягом праць про історико - літе ра - турний процес в Україні. Проте його статті, літературні портрети розширюють знання про життєтворчість визначних українських митців XIX – початку XX ст. Так, у 1969 - му р. побачила світ книга літературних силуетів і критичн их нарисів Б. Антоненка - Давидовича «Здалека і зблизька» з розповідями про письменників Т. Шевченка, П. Мирного, М. Рильського, про свого улюбленого учителя С. Васильченка, про своїх товаришів і побратимів Є. Плужника, Б. Тена та ін. Борис Дмитрович був над звичайно вимог - ливим: насамперед до себе, а потім — до інших. За його словами, «радість творчості дає не закінч ення, не вивершення роботи, а самий процес. Вона приходить, коли після довгих, наполегливих пошуків знаходиш потрібне слово і це слово з безформн ої сипкої маси обер - тається перед твоїми очима, за висловом Лесі Українки, в «твердую крицю, що серед бою так я сно іскриться», або стає, за Миколою Воро - ним, євшан - зіллям, тим «зіллям - приворотом», що таїть у собі пахощі рідної землі...» Окрім художньої, публ іцистичної, поетич - ної, критичної, перекладацької, літера туро - знавчої та мовознавчої творчості, Борис Дми - тров ич залишив величезну епістолярну спад - щину, яка ще не зібрана повною мірою, не вивчена й не опублікована. Але, на пере ко - нання Олександри Копач, «Двісті листів Б. Ан - тоненка - Давидовича» — особливий документ для пізнання епохи, в якій жив письменник, крини ця життєвих фактів, кришталеве дже - рело духовности автора...» Письменник прожив надзвичайно цікаве, але й дуже тяжке життя. Він працював у різних у становах, був землекопом і шахтарем, слю - сарем і бухгалтером, фельдшером і секретарем суворого таборового начал ьника, учителем української, російської та німецької мов і лі - тератур, редактором і перекладачем у видав - ництвах... Він, на думку Л. Бойко, «чимало побачив на тернистих шляхах і манівцях, з далеких життєвих гонів приніс багато знань, досвіду, які згодом щедр о й охоче дарував людям». Л. Бойко, автор книги про Б. Антоненка - Давидовича «З когорти одержимих» епігра - фом до розвідки взяв такі слова Бориса Д ми - тровича «Я весь в майбутньому...» Справді, письменник завжди розмірковував про май - бутню долю свого народу, Ук раїни, рідної мови... Він повсякчас мріяв про високі ідеали, намагався втілити в життя передові, про - ґресивні, гуманістичні ідеї. Навіть пере бу - ва юч и за колючим дротом, глибоко вірив у те, що ці страшні поневіряння минуть, що Україна встане з руїн і оживе... На жаль, йому не випало дочекатися вільної, незалежної України. Постать Б. Антоненка - Давидовича в укра - їнській культурі — світла та велична. Його ім’ям названа міська бібліотека у м. Ромн и Сумської обл., де палко шанують і бережуть пам’ять про славного земляка. Тетяна Беценко , доктор філологічних наук, професор, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка.
Page load link
Go to Top