Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 5 більше сонця... Плянували все розумно, що годі було закинути, що щось не до ладу. Як тато будував хату, мама ліпили стіни. Кидали пляцки об стіну і ще вгору, аж під стелю... То вже їм було понад силу. Мама в сінях собі виліпили велику піч до печення хліба... Пра- цювали тяжко і на полі, як мужик...» Піонер Юрій Бойко: (Світло/1985) «Чо- ловіки зрізували дерева, а жінки обчімхували зрізані дерева та помагали корчувати пні. Та- кож прокладали перші примітивні дороги...» Вероня з Буковини, по одруженні Ко- кодайло, приїхала до Канади 4-літньою дів- чинкою в 1898 році. Одружилася молодою, мала тяжке життя на гоумстеді і велику родину, але всім дітям дала вищу освіту вишиванням. Вишивала сорочки, продавала їх і за заробітки вчила дітей. Д-р Драґан оповідав, що коли його батько пішов на заробітки, то мама хотіла приорати поле. Він був замалий, але поганяв воли, а мама тримала плуг за чепіги. Земля була кам’яниста, плуг зачепив камінь, чепіги мамі вирвалися з рук і вдарили в бік. Мама впала недалеко плуга... Малий настрашився і не знав, що робити. Через деякий час мама опритомніла. Встала і сказала: «не бійся, будемо далі орати...» Марія Олійник, в подружжі Адамов- ська, авторка книги Land of Pain and Land of Promise («Земля болю і земля обітована») приїхала до Канади 1899 р. дев'ятилітньою дитиною. Пасла на гоумстеді корову і заблукала, попала на індіянське шатро і ватру. Настрашилася, але стара індіянка підійшла до неї з куском печеного м’яса, якого дівчинка вже давно не бачила. Була голодна... Родина голодувала, бо за останні гроші купили корову і, крім корови, нічого не мали... Жили в землянці. Батько пішов на працю, мав випа- док, лежав, не заробляв нічого. Але встав, пішов до сусіда, віддаленого за милю від них, позичити муку, бо не мали що їсти. В завірюсі заблукав, відморозив руки і ноги, довго хворів. Сусіди рятували, хоч самі ледви що мали... Мама копала, чистила землю... Черевиків на зиму не мали, мама пошила з теплих коців, а вліті ходили босі. Шкіл не було. Священика ще не було. Марія згадує, що батько міг собі відмовити харч, щоб за ті гроші передплатити українську пресу... Марія Юрейчук згадує: «Приїхали по- їздом до Статкони в Альберті. Гоумстед був дальше. Купили собі потрібні харчі і їм зали- шилося $7.50. А на подорож возом до гоумсте- ду треба було мати $15.00. Батько рішив плис- Канадійська поштова марка, видана у 100-ліття поселення у країнців. _____________ ти рікою, змай- стрував дарабу, з мамою керували плавбу. Дараба за- грузла в піску. Ма- ма влізла у зимну воду і пхала да- рабу, а потім і тато пхав, але не вда- лося. На третій день почав падати сніг. На щастя, а їм в переляку, зауважили їх індіяни і, перемерзлих, повитягали з води, нагодували, напоїли... Батько навчився слова: Мі до гоумстед... Ті запитали «ґалішіянс»? Батко не знав, що то є, помахав головою, що ТАК, і індіяни їм показали дорогу до фармера Пакана, десять миль віддалі...» Родина Перепелюків приїхала до Кана- ди 1897 року. Приїхали до Давфину, батько вибрав землю і привіз родину. Малий син запитав: «Тату, а де хата?» Викопали яму, до «хати» сходили вниз. Батько пішов на працю, дружина Ганна викорчовувала хащі коло хати, скопала землю на грядки, посіяла ярину та чорнобривки і барвінок (насіння привезла у вузликах з дому). Землянку накрили гілляка- ми та травою, щоб дощ не падав. В тій темній понурій хаті перебули дві зими. («Новими Дорогами» – біографічний нарис про В. Пере- пелюка, опрацювала Н. Когуська.) В книзі М. Іванчука «Українські посе- ленці в Ґімлі» Марія Байдак згадує: «12- літньою мусіла піти на заробітки, родина на гоумстеді не мала з чого жити і чим пра- цювати. Пішла до Вінніпегу, де в ресторані мила начиння за $6 долярів на місяць, меш- кання і харч...» В тій же книзі спомин Сидора Зеле- ніцького: «Привезли нас та скинули на гоум- стеді. Було надвечір. Нас шестеро дітей, а одне ще у мами на руках. Викопали яму. Поставили над нею буду, прикрили листям, щоб було де переночувати. Ніч запала. Зірвався вітер, позривав дах з ріща і хати не стало. Зачало гриміти і пішла злива. Мама нас тулила та гріла під деревом у зливі...» Далі бу де
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
