Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 5 більше сонця... Плянували все розумно, що годі було закинути, що щось не до ладу. Як тато будував хату, мама ліпили стіни. Кидали пляцки об стіну і ще вгору, аж під стелю... То вже їм було понад силу. Мама в сінях собі виліпили велику піч до печення хліба... Пра- цювали тяжко і на полі, як мужик...» Піонер Юрій Бойко: (Світло/1985) «Чо- ловіки зрізували дерева, а жінки обчімхували зрізані дерева та помагали корчувати пні. Та- кож прокладали перші примітивні дороги...» Вероня з Буковини, по одруженні Ко- кодайло, приїхала до Канади 4-літньою дів- чинкою в 1898 році. Одружилася молодою, мала тяжке життя на гоумстеді і велику родину, але всім дітям дала вищу освіту вишиванням. Вишивала сорочки, продавала їх і за заробітки вчила дітей. Д-р Драґан оповідав, що коли його батько пішов на заробітки, то мама хотіла приорати поле. Він був замалий, але поганяв воли, а мама тримала плуг за чепіги. Земля була кам’яниста, плуг зачепив камінь, чепіги мамі вирвалися з рук і вдарили в бік. Мама впала недалеко плуга... Малий настрашився і не знав, що робити. Через деякий час мама опритомніла. Встала і сказала: «не бійся, будемо далі орати...» Марія Олійник, в подружжі Адамов- ська, авторка книги Land of Pain and Land of Promise («Земля болю і земля обітована») приїхала до Канади 1899 р. дев'ятилітньою дитиною. Пасла на гоумстеді корову і заблукала, попала на індіянське шатро і ватру. Настрашилася, але стара індіянка підійшла до неї з куском печеного м’яса, якого дівчинка вже давно не бачила. Була голодна... Родина голодувала, бо за останні гроші купили корову і, крім корови, нічого не мали... Жили в землянці. Батько пішов на працю, мав випа- док, лежав, не заробляв нічого. Але встав, пішов до сусіда, віддаленого за милю від них, позичити муку, бо не мали що їсти. В завірюсі заблукав, відморозив руки і ноги, довго хворів. Сусіди рятували, хоч самі ледви що мали... Мама копала, чистила землю... Черевиків на зиму не мали, мама пошила з теплих коців, а вліті ходили босі. Шкіл не було. Священика ще не було. Марія згадує, що батько міг собі відмовити харч, щоб за ті гроші передплатити українську пресу... Марія Юрейчук згадує: «Приїхали по- їздом до Статкони в Альберті. Гоумстед був дальше. Купили собі потрібні харчі і їм зали- шилося $7.50. А на подорож возом до гоумсте- ду треба було мати $15.00. Батько рішив плис- Канадійська поштова марка, видана у 100-ліття поселення у країнців. _____________ ти рікою, змай- стрував дарабу, з мамою керували плавбу. Дараба за- грузла в піску. Ма- ма влізла у зимну воду і пхала да- рабу, а потім і тато пхав, але не вда- лося. На третій день почав падати сніг. На щастя, а їм в переляку, зауважили їх індіяни і, перемерзлих, повитягали з води, нагодували, напоїли... Батько навчився слова: Мі до гоумстед... Ті запитали «ґалішіянс»? Батко не знав, що то є, помахав головою, що ТАК, і індіяни їм показали дорогу до фармера Пакана, десять миль віддалі...» Родина Перепелюків приїхала до Кана- ди 1897 року. Приїхали до Давфину, батько вибрав землю і привіз родину. Малий син запитав: «Тату, а де хата?» Викопали яму, до «хати» сходили вниз. Батько пішов на працю, дружина Ганна викорчовувала хащі коло хати, скопала землю на грядки, посіяла ярину та чорнобривки і барвінок (насіння привезла у вузликах з дому). Землянку накрили гілляка- ми та травою, щоб дощ не падав. В тій темній понурій хаті перебули дві зими. («Новими Дорогами» – біографічний нарис про В. Пере- пелюка, опрацювала Н. Когуська.) В книзі М. Іванчука «Українські посе- ленці в Ґімлі» Марія Байдак згадує: «12- літньою мусіла піти на заробітки, родина на гоумстеді не мала з чого жити і чим пра- цювати. Пішла до Вінніпегу, де в ресторані мила начиння за $6 долярів на місяць, меш- кання і харч...» В тій же книзі спомин Сидора Зеле- ніцького: «Привезли нас та скинули на гоум- стеді. Було надвечір. Нас шестеро дітей, а одне ще у мами на руках. Викопали яму. Поставили над нею буду, прикрили листям, щоб було де переночувати. Ніч запала. Зірвався вітер, позривав дах з ріща і хати не стало. Зачало гриміти і пішла злива. Мама нас тулила та гріла під деревом у зливі...» Далі бу де
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
