Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
36 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2016 ВІДІЙШЛИ У ВІЧНІСТЬ Ліна Косик Тяжка недуга забра- ла нашу посестру Ліну з наших рядів. Щедра пол- тавська земля подарувала нам свою дочку Ліну Косик. Навіть назва місця її народження Нові Сан- жари звучить поетично. Та недовго могла вона втішатися щасливим дитинством в родині Шерстюків, бо воєннне лихоліття прогнало з рідної хати, спричинило довгі роки скитання, побут у таборах біженців в Німеччині та нелегкі початкові роки посе- лення на американському континенті. Навчання, подружжа з любим чолові- ком та дві доні стали дальшим етапом в житті Ліни. Відкривши в собі замилування до нав- чання дітей, доповнила освіту і довгі роки вчителювала у початковій школі передмістя Чікаґо. Загально люблена своїми американсь- кими учнями і співпрацівниками, взірцево ви- конувала свою професію протягом 30-и років. З любов’ю до свого українського корін- ня вивчала українське мистецтво та народні вмілості. Працювала теж в українській громаді – в парохії катедрального собору св. Володи- мира та в школі українознавства там же. До нашого 29-го Відділу СУА вступила 1985 року. Милою і розважною вдачею, совіс- ним виконуванням обов’язків в управі відділу та округи, завоювала собі багато приятельок теж і поза відділом. Їздила на Конвенції СУА. Любила подорожувати і заохочувала до подорожей посестер-союзянок. Найбіль- шою радістю були мандри по Україні. При тій нагоді Ліна любила розказувати про історичні місця і події на батьківській землі. Любили і шанували ми нашу членку Ліну Косик, бо вона дала багато не тільки громаді, але теж нам усім особисто і збільшила гармонійне співжиття у 29-му Відділі СУА. Вічная Пам’ять! Рута Галібей, секретар. Солодко-цукерковий запах маминих рук В дев’ятирічному віці переселили мою маму з родиною до Станіслава (нині Івано- Франківська) з Перемишля... Важкі були післявоєнні часи... Мама товаришувала з переселенцями, так само, як і з місцевою молоддю. Збиралися групками у когось в домі, не було що їсти, не було вишуканого вбрання, але завжди була музика...і грала моя мама. Звучали акорди вальсу чи то польки, хлопці розтирали і дмухали на її заціпенівші від холоду крихітні пальці, благаючи, грай, Ґеню ще, грай... Проходили молоді дівочі роки в оточенні щирих, вірних друзів, пізніше працюючи на цукерковій фабриці. Я чула від мами розповідь про товариша, який працював на тій фабриці і готував цукерки-карамель до випуску. Одного дня хлопця не стало. Він додав в карамель фарби синьо-жовтого кольору...цукерки забракували. Інший товариш – кравець розробив узір на кишенях для жіночого пальто у вигляді тризуба. Цього хлопця мама більше ніколи не зустріла... Вінчалася у позиченій сукенці від товаришки, запрошені гості на весілля приносили подарунки: хто кльош на солодке, хто праску, вазу, а хто зовсім без подарунка... В нашій родині панував спокій, у мовчанці проходили дні, говорилося пошепки і потайки слухалося радіо «Голос Америки», за стіною проживав комуніст... Але традиції в родині дотримувалися, пеклося на Різдво і на Великдень домашнє запашне печиво, то була ціла процедура випічки...дітям входити до кухні не дозволялося, бо протяг – тісто не підніметься, або пляцок «хляпне». Холодець варився цілу ніч, зранку розливався у тарілки...і пахло святом, пахло не тільки пляцками чи їжею. Пахло ялинкою, прикрашеною іграшками і ексклюзивними цукерками, котрі не витримували своєї присутності на ялинці довго. Ті цукерки з’їдалося, а залишалася сама позлітка...ніхто мене за це не сварив, бо всі і так знали, що, крім мене, нікому було так шкодити. І залишилася пам’ять, пам’ять про маму... і той весільний кльош, акордеон з протертими слідами на клавіатурі... і солодко-цукерковий запах її рук. Ірина Легун, 125-й відділ СУА, Ню Йорк.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
