Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 21 АНГЛІКИ З КОЛОМИЇ ТА ЇХ НАЩАДКИ Відомий гуморист Едвард Козак у фей- летоні “Чисто по англейський” описує двох ук- раїнських еміґрантів з повоєнного часу в США, які зустрічаються в автобусі. Щоби, мовляв, другі не пізнали, що вони “інакші”, тобто укра- їнці, вони розмовляють між собою по-англій- ськи, але так погано, що їх мова викликає регіт серед інших пасажирів. Минулої суботи я був присутній на за- ключній програмі української суботньої школи в Ню Йорку. Були там учителі з України, бать- ки – новоприбулі з України зі своїми дітьми і також нащадки повищих англіків з Коломиї, роджені вже тут в США, зі своїми дітьми. Мар- кантним було, що новоприбулі розмовляли між собою по-українськи і так само розмов- ляли з ними їхні діти. До речі, я маю погану звичку говорити дуже голосно і одна трьох чи чотирьохлітня Софійка в українській мові звернула мені ува- гу, щоби не говорити так голосно, бо її ляля спить. Я був приємно вражений вказівкою Со- фійки, а, зокрема, її мовою. Опісля я підслу- ховував, як Софійка говорила до своїх батьків та до своєї лялі. Батьки відповідали теж по- українськи, а ляля мовчала. Натомість інші діти підходили до своїх батьків, говорили по- англійськи, і батьки відповідали їм теж по-ан- глійськи. Ці батьки розмовляли між собою також по-англійськи. Я впізнав цих осіб, які вже тут народжені і є дітьми повищих англіків. В одному випадку я не витримав та звернув увагу, кажучи: «Коли ви висилаєте своїх дітей до української школи раз на тиждень, а самі між собою та з ними говорите по-англійськи, то ви вимагаєте від цієї школи чуда. У даному випадку батьки перейшли на українську мову. В іншому випадку вони могли погніватись. Пригадуються мені мої покійні батьки. Я родився в США, але при вступі до першої кляси сестра монахиня, моя учителька, покли- кала батьків, щоби їм повідомити, що їх син зовсім не розмовляє по-англійськи. До речі, у нашій хаті не було телевізора. Мій батько спо- кійно відповів, що він не переймається цим, бо впевнений, що син дуже швидко навчиться по- англійськи чи тут, в школі, чи в СУМ-і. Нато- мість його більше турбує, чи дитина втримає своє знання української мови. Моя мати до са- мої своєї смерті, тобто до мого 62 року життя, на кожному кроці звертала мені увагу, коли я тільки закидав по-англійськи, чи розмовляв по-англійськи з іншими. Інколи це переходи- ло межі, коли мама пригадувала мені про мо- ву, коли я розмовляв з неукраїнськими друзя- ми. Але вона нічого собі з того не робила, тіль- ки казала: "Я перепрошую". Правда, таких матерів немає сьогодні, але я переконаний, що сьогоднішні батьки ле- гковажать мовним питанням не з зухвалості, а скоріше з дурості чи лінивства. Вихований сво- єю мамою, я звик і своїм, і чужим звертати увагу на мову. Будучи президентом УККА, я звернув увагу тодішньому прем’єру Леоніду Кучмі. Будучи президентом СКУ, я звернув увагу мерові Донецька Олександру Лук'янчен- ку. Своїм дітям звертаю увагу постійно. Звер- таю увагу і моїй дружині. Мої діти або перехо- дять на українську мову, або приймають стан мовчанки. Інколи, мій, надто мудрий, сімнад- цятилітній син відповідає: "Тату, ми живемо в Америці". Я кажу: "І дякуй Богові за це, бо Аме- рика дає тобі свободу розмовляти по-україн- ськи". В додатку нагадую йому, що у світі є ду- же багато українських дівчат. Лишень малий відсоток з них розмовляє по-англійськи. Для мого сина це, мабуть, найсильніший арґумент. Незважаючи на арґументацію, безпере- чно, що батьки мають обов’язок перед своїми дітьми передати їм не маєток, а виховання. До виховання української дитини належить знати українську мову. Інакше людина не спосібна пізнавати Україну та її культуру. Ніхто не мо- же бути добрим українцем, якщо він не спосіб- ний читати по-українськи. А знання мови залежить, передусім, від користування нею. В додатку, у цей час – закінчення річ- ного навчання в українських суботніх школах – слід звернути увагу на важливість української школи. Виховання починається вдома, але ук- раїнська школа може бути дуже помічною у цьому ділі. Хто говорить, що суботні школи не дають бажаного результату, прямо не може признатися, що він, чи вона самі не бажають докладати зусиль, щоби допомогти у шкіль- ному процесі. Колись, мабуть, буде жалкувати, але тоді буде запізно, коли дитина загубить свою українську душу в американському морі. Якщо це когось не тривожить, значить він, чи вона не розуміють ролі батька чи матері. Ті, діти яких не відвідують української суботньої школи, мають, фактично, три місяці подумати, яку кривду вони роблять своїм дітям. Аскольд Лозинський.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
