Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2013 Антонія Іваночко Спогад 1951 рік. Безмежна сибірська тайга, за - си пана білим снігом. Велетні сосни, смереки і кедри похилили свої буйні голови під тягарем снігу і стоять , наче заворожені. Та не лише сніг їм докучає, але й мороз тисне, такий сильний і пекучий. Погідний сонячний ранок. Серед тай ги бараки, а в них наші люди, переселені з підльвівських околиць. Чоло віки, жінки, мо - лодь на праці в лісі, а в бараках тільки старші жінки і діти. Сьогодні у всіх спеціяльний настрій, це ж Святий Вечір. Вперше будемо йо го святкувати на чужині, тож мал о хто го - ворить. Жаль і розпука тиснуть горло, очі самі плачуть, лише діти гомонять, бо в них журба – нема чим прибрати ялинки. Вишу кують все можливе, щоби щось повісити на ялинку. Матері та бабусі шукають по своїх сховках, але нічого знайти не можуть. Діти дивляться на заплакані матері та бабусі і не вередують, а годяться з до лею. – Не плачте, мамо, я посічу дрібненько листочок білого па п еру з свого зошита і посип - лю на ялинку... – А я маю свічечку і прив ’ яжу.... – А мені Марічка зробить дуже гарні ви тинанки... – А найкраще прибере ялинк у Ромчик, бо йому брат давно зроб ив ла нцюжок з солом - ки і паперу, – потішають матерів та бабусь діти. А дехто з них і не признається, що має щось на ялинку. – А де ваші ялинки? – питаю. – Ох, їх повно всюди! Ми всі зараз пі - дем з Міськом по них. Вони ростуть тут зовсім недалечко, такі маленькі ... – То не забудьте і мені зрубати якусь маленьку ялиночку . Піш ли хлопчики поза бараки, то скоро й ялинки були у всіх. М и, всі господині, взя - лись за вечерю. Треба поспішати , щоб встиг - нути , поки наші робітники прийдуть з лісу. Ми заздалегідь порадились, що постараємось зро - бити вечерю, як в нас було вдома. Одна з жі - но к приберегла пшеницю, інша мала трохи муки на вареники, а як муки було замало, то замісили тісто з трохи намоченог о наперед ґри сіку. Картоплю і ка пусту на нашу преве ли - ку радість нещодавно привезли нам колгос п ники. Тут мушу пояснити читачам, що ми були відгороджені від світу не тільки лісом, але й непрохідними мо - чарами. Ніхто до н а с не міг прийти, бо навкруги віяло смертю боліт та трясо - вин. Лише, коли замерзла земля, кол - госпн ики, довідавшись про нас, нала ду вали сани , чим могли і приїхали до нас. Труд но передати ту радість, з якою ми їх зуст ріли. Привезли картоплю, брюкву, кваше ні капусту і огірочки, морожене молоко в кру жечках. Такого зберігання взимку молока ми ніколи н е знали. Дізнались, що селяни молоко споч а тку кип ’ ятили, потім заливали у літрові мисочки і ставили на мороз. Заморожені мо лочні кру - жечки складали в білий полотняний мішечок, який вішали в холодному місці. Ц е молоко було дуже смачне, з нього ми в бараку варили свої страви. В нашому бараку мешкало вісім родин з однією пічкою в коридорі, яка повинна була огрівати весь барак, тобто, щось подібне до чотирьох кімнат без стін і дверей, якими б можна було відгородитися від коридору. Хто чим міг, намагався відгор одитися бодай на якийсь час. На єдиній пічці ми варили їжу в той спосіб, що ставили малі банячки, здебіль - шого літрові, бо лише такі можна було при - містити на ній, потім зливали до більшої по - судини, скільки кому треба було, залежно від кількості осіб в ро дині. Всіх нас раз о м прожи - вало в бараці 22 особи. На дві родини одна жінка залишалася вдома варити для робіт ни - ків. В нас було чотири жінки і одна 12 - літня дівчинка, що ще до роботи не ходила. Отже, спішили ми сьогодні, бо т р еба було більше зварити, як звичайно. Мали куті настільки, що вистачило всім, як і про с фори. Мали борщ, вареники, кисіль з журавлини замість узвару. В мене під опікою були три робітники - мужчини: батьк о з двома син ами , то ж хотілося зробити їм щось приємне. Знайшла в своєму куфрі папі роси , які мій чоловік сховав собі як пам ’ ятку. О, як я зраділа! Задумала ними прикрасити ялинку. Взяла голку, нитку. Насилила на нитку па пі - роси і розвішала цю «гірлянду» на краєчках ялинових гілочок. Чудово виглядала моя ялин ка, на якій папіроси висіли, мов льодові каплі. Коли мої хлопці ввійшли в кімнату, то ахнули з дива, а Богдан взяв мене в свої дужі рамена, обкрутив навколо себе і каже: – Теточко, ти все щось гарне приду - маєш!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
