Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2012 Леся Українка Ле ґ енда Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла Божа мрія, розкішна й лагі дна. Людське життя плило тихими хви лями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спо кій - не море. Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго. Злий дух спав у підземній країні. Він спав довгі віки, і сон його був лихий. Про ки - нувся злий дух і покликнув: «Лихі сни мучать мене! Душа моя рветься, нема мені спокою! А там, на землі, панує ясний спокій, мрія ворога мого цвіте і витає – і ніщо не бентежить її. Чи маю я носити сам мою тугу огненну, чи маю ховати мій смуток темний? Ні, я кин у тугу в серце наймиліших дітей ворога мого, я роз кину над ними смуток чорним покривом, і потьма - риться мрія ворога мого». Злий дух вийшов чорним димом з лона землі і огненною хмарою полинув понад зем - лею. Він пролітав над долинами, де хвилювало золоте збіжжя, де рясні дерева клонили додо лу важкі віти. Там спустився злий дух, – і збіж жя вигоріло, мов від огню, овоч на дере вах почор - нів, трави пожовкли, квітки посохли, ста ла пустиня. Люди ховалися від огненного подиху по ямах та печерах і стогнали: го лод!.. голод!.. Злий дух вернувся у підземну країну і ждав. Минуло сто літ. Пустиня давно обер ну - лася знову в розкішну країну, знову хвилювало золоте збіжжя, рясні дерева знов клонили додолу важкі віти. Нове покоління людське розказувало казки про колиш ній голод, але ті казки почали забуватись. Божа мрія цвіла, як і перше, і спокій був на землі. Але злий дух не спав. Він сказав собі: погляну на діло рук моїх! Здійнявся з лона зем - лі сивим туманом і холодною хмарою по ли нув над землею. Він пролітав над горами - полони - нами, де паслися отари великі, де розкинулись табори людські, там він з’явився густим моро - ком, лихою заразою. Гинула худо ба, конали люди, крик страшний котився по горах: смерть, смерть!.. Отари зникали, та бори порожніли... Злий дух вернувся у під земну країну і ждав. Минуло сто літ, – на могилах людей, що погинули від зарази, ярий моріг зеленів, а на - щадки їх спокійно ходили по горах - полони нах, весело грали в сопілки, скликали незлі ченні отари. Табори біліли наметами, скрізь було життя. Ніхто не згадував про лиху заразу. Божа мрія цвіла, як і перше, і на землі був спокій. Злий дух сидів у підземній країні і ду - мав. І він створив думкою своєю дивну пос тать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: Щ астя . Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття – пас - тухи не спали вночі, – вони співали. Най молод - ший грав у сопілку , дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі. З неба покотилася велика блискуча зо - ря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вра зила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіть ся!» – і всі дивились туди, куди показувала його рука, – там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» – і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одно му, бо сила поки - нула їх. А ясна, дивна по стать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її. Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя. І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коха - ними очима, іншому заблищало золотом, ін - шому з асіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце почи - нало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хоті ли мати його ціле в своїх руках. Для нього від - давали все найдорожче, губили себе і дру гих, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вог - ни ком бродячим і ніде не спинялось надов го, і ніхто не мав його ціле в руках. І чутний був великий крик по всій зем лі: «Щастя! щастя!..» З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча Б ожа мрія. І злий дух утішився працею своєю. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
