Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2009 13 Назагал сусіди воліють веселі мелодії, й українка стоїть на буфеті як прикраса. Одначе, коли нема гостей, вистачить накрутити її з лівого боку пі д жупаном мосяжним ключиком, і зараз вона перетворюється на практичний домашній при лад: метушиться по хаті, замітає, повзає на колінах, натирає долівку воском, миє посуд, пере подвійні простирадла і крохмалить цілі гори дитя - чих хвартушків. Від того, впра вді, її атласовий жу - пан і запаска в ткані квадрати трохи постраждали. Вечорами українка робить домашні завдан - ня для школи дітям і насилює для пані дому па - цьор ки в узори розеток калейдоскопа. Господареві вона обтинає нігті на руках і ногах та підстрига є вуса. Одного дня він посадив її на своє коліно і спитався: – Що тобі подарувати на день народження? Українка подумала і несміливо сказала: – Одну сльозинку. Господар похнюпився. У день свого наро - дження українка дістала торбинку земних горіш - ків. Але од ного разу сталося щось неймовірне: господиня, повернувшися з театру, застала україн - ку перед кліткою саньясу. Клітка була порожня, а українка горіла від високої температури. Два дні опісля вона завинулася в кокон на бальконі. Одно - го ранку, на очах переляк аної родини, вийшов з кокона метелик пшеничної барви, наладнав криль - ця, замерехтів і зник у тіні далекого гаю. * * * ЯКБИ Я БУЛА ПАВОЮ... (Один мій дуже розумний і дуже точний друг, читаючи тут написане, завважив, що пави – сірі й буденні, і що вся вес елкова краса належить тільки павичам. Але поезія нехтує такою зоологіч - ною докладністю : уставлювати павину стать те са ме, що сперечатися про стать ангелів). Якби я була павою, світ став би кришта - левою кулею. (Симетричне паювання). Я полетіла б на прощу ві двідати своїх племінниць: розети Шартрського собору, Нотр Дам та голубу мечеть Ахмета І. Веселка позеленіла б від заздрощів. Я показала б їй красу своїх пер із містичними очима, що не мають повік і завжди все бачать. Якби я з ’ явилася, часом, у колі таких, що ховають у собі злочинні таємниці, я широко роз - крила б вахляр з магічними очима, які дивляться вглиб промінням Рентґена і відають правду так ясно, наче вахляр з карт ворожки. Злочинці були б розмасковані. Я пізнала б усе таємне: кохання, снагу, ненавист ь, думки, бажання. Бо мати павині пера означало б те саме, що посідати камінь муд - реців. Мій родовід починався б від тієї прапра - пави, яка сиділа на даху Вифлеємської яскині і що її увічнено на мозаїці Різдва Христового в Каріє Джамі. А українська квітка м ого роду починалася б від пари пав на церковній бані, зображеній у мініятюрі святого Марка з Добрилової Євангелії. (Вправді, дуже правдоподібно, весь павин рід походить з раю, бо один з ангелів кельнського майстра Стефана Льохнера, на картині «Мадонна в тр ояндовій альтані», а саме той, що грає на лютні, має павині крила). Звісно, мені найдорожча українська галуз - ка. Там усюди повно пав і павичів: на кераміці, на скринях, на весільних рушниках, і навіть київ - ським княгиням і княжнам теліпалися при вухах золо ті сережки з емалевими павами. “ Ой у садоньку павоньки ходять, ой дай, Боже! Павоньки ходять, пір ’ ячко ронять, ой дай, Боже!” – розказує стара колядка. Хто не бажав би собі окрушини безсмертя на полив ’ яній вазі, на мальованій скрині, на льня - нім рушнику, на золотій сережці, в стародавній колядці? Якби я була павою, я була б частиною міту, мені припала б крихта доброзичливості від мого народу, бо пава символізує таємно - синім оперенням принаду ночі й одночасно життєдайну силу сонця з промінним німбом. Може , колись сільські хлопці потурбували б мене, щоб добути собі перо на кресаню; або по - ети, щоб умочати його в каламар для надхнення. То було б наче роздавати реліквії самої себе, для обряду краси кришитися хлібом, множитися рибою. Я була б містично посвояч ена з кабаліс тич - ним колом, соняшним годинником, головою паль - ми, поясом Сатурна, гребенем еспанської танцю - ристки, кометою, північним світлом. Коли настирливі допитувалися б: – Пані чи панна? – я завжди могла б відпо - вісти: – Пава. І увійшла б у вічніст ь, до залі з люстер, що множать віддзеркалення і віддзеркалення віддзер - ка лень у безконечність, у природній короні і в природних шатах, що є також частиною моєї осо - би, під звуки і ритм павани ¹. ______________________________ ¹ Павана – урочисти й повільни й танок, поши - рений у Европі в Х V І столітті.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
