Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2009 13 Назагал сусіди воліють веселі мелодії, й українка стоїть на буфеті як прикраса. Одначе, коли нема гостей, вистачить накрутити її з лівого боку пі д жупаном мосяжним ключиком, і зараз вона перетворюється на практичний домашній при лад: метушиться по хаті, замітає, повзає на колінах, натирає долівку воском, миє посуд, пере подвійні простирадла і крохмалить цілі гори дитя - чих хвартушків. Від того, впра вді, її атласовий жу - пан і запаска в ткані квадрати трохи постраждали. Вечорами українка робить домашні завдан - ня для школи дітям і насилює для пані дому па - цьор ки в узори розеток калейдоскопа. Господареві вона обтинає нігті на руках і ногах та підстрига є вуса. Одного дня він посадив її на своє коліно і спитався: – Що тобі подарувати на день народження? Українка подумала і несміливо сказала: – Одну сльозинку. Господар похнюпився. У день свого наро - дження українка дістала торбинку земних горіш - ків. Але од ного разу сталося щось неймовірне: господиня, повернувшися з театру, застала україн - ку перед кліткою саньясу. Клітка була порожня, а українка горіла від високої температури. Два дні опісля вона завинулася в кокон на бальконі. Одно - го ранку, на очах переляк аної родини, вийшов з кокона метелик пшеничної барви, наладнав криль - ця, замерехтів і зник у тіні далекого гаю. * * * ЯКБИ Я БУЛА ПАВОЮ... (Один мій дуже розумний і дуже точний друг, читаючи тут написане, завважив, що пави – сірі й буденні, і що вся вес елкова краса належить тільки павичам. Але поезія нехтує такою зоологіч - ною докладністю : уставлювати павину стать те са ме, що сперечатися про стать ангелів). Якби я була павою, світ став би кришта - левою кулею. (Симетричне паювання). Я полетіла б на прощу ві двідати своїх племінниць: розети Шартрського собору, Нотр Дам та голубу мечеть Ахмета І. Веселка позеленіла б від заздрощів. Я показала б їй красу своїх пер із містичними очима, що не мають повік і завжди все бачать. Якби я з ’ явилася, часом, у колі таких, що ховають у собі злочинні таємниці, я широко роз - крила б вахляр з магічними очима, які дивляться вглиб промінням Рентґена і відають правду так ясно, наче вахляр з карт ворожки. Злочинці були б розмасковані. Я пізнала б усе таємне: кохання, снагу, ненавист ь, думки, бажання. Бо мати павині пера означало б те саме, що посідати камінь муд - реців. Мій родовід починався б від тієї прапра - пави, яка сиділа на даху Вифлеємської яскині і що її увічнено на мозаїці Різдва Христового в Каріє Джамі. А українська квітка м ого роду починалася б від пари пав на церковній бані, зображеній у мініятюрі святого Марка з Добрилової Євангелії. (Вправді, дуже правдоподібно, весь павин рід походить з раю, бо один з ангелів кельнського майстра Стефана Льохнера, на картині «Мадонна в тр ояндовій альтані», а саме той, що грає на лютні, має павині крила). Звісно, мені найдорожча українська галуз - ка. Там усюди повно пав і павичів: на кераміці, на скринях, на весільних рушниках, і навіть київ - ським княгиням і княжнам теліпалися при вухах золо ті сережки з емалевими павами. “ Ой у садоньку павоньки ходять, ой дай, Боже! Павоньки ходять, пір ’ ячко ронять, ой дай, Боже!” – розказує стара колядка. Хто не бажав би собі окрушини безсмертя на полив ’ яній вазі, на мальованій скрині, на льня - нім рушнику, на золотій сережці, в стародавній колядці? Якби я була павою, я була б частиною міту, мені припала б крихта доброзичливості від мого народу, бо пава символізує таємно - синім оперенням принаду ночі й одночасно життєдайну силу сонця з промінним німбом. Може , колись сільські хлопці потурбували б мене, щоб добути собі перо на кресаню; або по - ети, щоб умочати його в каламар для надхнення. То було б наче роздавати реліквії самої себе, для обряду краси кришитися хлібом, множитися рибою. Я була б містично посвояч ена з кабаліс тич - ним колом, соняшним годинником, головою паль - ми, поясом Сатурна, гребенем еспанської танцю - ристки, кометою, північним світлом. Коли настирливі допитувалися б: – Пані чи панна? – я завжди могла б відпо - вісти: – Пава. І увійшла б у вічніст ь, до залі з люстер, що множать віддзеркалення і віддзеркалення віддзер - ка лень у безконечність, у природній короні і в природних шатах, що є також частиною моєї осо - би, під звуки і ритм павани ¹. ______________________________ ¹ Павана – урочисти й повільни й танок, поши - рений у Европі в Х V І столітті.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
