Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2009 Віра Вов к : УРИВКИ АНГЕЛ Ангел сидить на поруччі фотеля й обли за - ним пальцем гортає том поезій. – Уважай, ти обслинив мені всі книжки! Дивися, які вони замурзані! І не сідай на поруччя, ти надто важкий. Це мій єдиний фотель. В ангела заокруглюються очі і він с повзає з фотеля. Я вдаю, що не дивлюся в його бік і натикаю левкої в вазу. Коли я обертаюся, він хоче пролізти між столом і етажеркою, зачіпає крилом об торочки хустки і тягне її разом з вазою і лев - коями. Черепки темно - синього скла розлітаються по кімнаті , й квіти падають на килим. – Амінь вазі моєї прабаби. Ну й непово рот - ний ти! Не можеш бути хоч трошечки обережні - шим? Я стаю навколішки визбирувати скалки, а ангел опускає зір і рюмсає, але незабаром він знову – ніби нічого не сталося – мугикає якусь сво ю небесну мелодію на три ноти. Я прислухаюся якийсь час, але скоро вона мені знуджується. Все ж таки, я нічого йому не скажу, бо то не його вина, що в нас різний музичний смак. Я волію, щоб він грав на лютні. Він сідає на шафу – чомусь ангели люблять найви щі сидження в кімнаті – і перебирає пальцями струни, заплющуючи очі. Мені пригаду - ється півень на шаблі і дуже забирає на сміх. Ангел це помічає, перериває гру і ховається від мене. Я шукаю його по всьому домі. – Не треба зразу гніватися за кожну дріб - ниц ю. Знаходжу його, скуленого під віком піяні - на, зовсім нещасного. Починаю лоскотати його голу п ’ яту, і, накінець, він не може вгамуватися і регочеться, аж дзвенять шиби. – Ну, досить уже, досить. Що подумають собі сусіди? Іду на базар купити сливок і залиш аю ангела, щоб скип ’ ятив молоко. Повертаюся з пога - ним передчуттям. Ну й справді: молоко збігло, а ангел чистить піч, зовсім обмазаний сажею. Вияв - ля ється, що він тільки на мить віддалився, щоб прогнати осу з арона. Доводиться запхати його до ванни, випра ти, а потім посадити на підвіконня, щоб висох на сонці. Під вечір сідаю за стіл класти пасьянса. Якщо він вийде, то в нас з ангелом буде спільна мова. Тим часом він лузає насіння соняшника на шафі. Справді, як їх виховують у небі? То плете теревені, то дму хає соломкою миляні баньки на папороті біля вікна, зовсім без почуття будь - якої відповідальности! Міг би, принаймні, обрубити свою сорочку, щоб не торочилася. Від якогось часу помічаю, що в нього синці під очима. Очі щодня стають старші. Невже цей ангел ко лись стане дорослий? У нього бліде обличчя; може, треба йому купити травневого меду і повести до мандрівного цирку, хай би заба - вився між каруселями, сміхунами й жонґлерами. Справді, він виявляє деяке зацікавлення гім - насткою, яка легкою пушиною літає з го йдалки на гойдалку високих хистких риштунків, але зовсім байдужий до штукаря, що витрясає з рукавів і нога - виць бенґальські вогні. В менажерії з натугою тягнеться від клітки до клітки. Ш кода було витра - чати час на прогулянку! Я нічого не скажу, але він це вичитає з мого обличчя, як повернемося додому. Втомлена лягаю до ліжка і роздумую, як мені з ним поводитися. Співжиття могло б бути приємне, але чомусь цей ангел має таку трудну вдачу. Обдумую довгу, вирішальну розмову з ним і засинаю зі спокійною совістю. Прокидаюся вранці і йду його збудити. Вікно широко відкрите і його вже нема. Тільки перо з крила на килимі. Я знаю, що він не повер - неться, бо повітря пахне свіжими форцизіями і вологою землею. Сідаю на долівку і плачу, плачу, плачу. * * * УКРАЇНКА Сус іди привезли з подорожі довкола світу різноманітні пам ’ ятки. Найбільше захоплення між численних відвудувачів їхнього помешкання вик - ли кає українка в полтавській ноші. Всі цікаво огля - дають її пшеничні коси, діти боязко дотика ються її порцелянового лиця й тонкого мережива на лляній сорочці, але їх відганяють, щоб не замур зали укра - їнки своїми пальцями, липкими від шоко лядового морозива. Вистачить тільки плеснути в долоні, й уже українка починає співати: вона тупоче своїми ніж - ками в червоних замшових чо бітках веселу танцю - вальну пісню, і всі сміються з пискливого голоска, що незвичайно швидко вимовляє незнайомі слова. Але часом пісня прядеться довгою ниткою, тоді гос подар опускає газету на коліна, господиня зід - хає в дзеркало, а голуба пташка саньясу по чинає стрибати в бамбуковій клітці й шукати дерев з пра - лісу з бородатими конарами, де домують пругасті рисі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
