Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2009 Віра Вов к : УРИВКИ АНГЕЛ Ангел сидить на поруччі фотеля й обли за - ним пальцем гортає том поезій. – Уважай, ти обслинив мені всі книжки! Дивися, які вони замурзані! І не сідай на поруччя, ти надто важкий. Це мій єдиний фотель. В ангела заокруглюються очі і він с повзає з фотеля. Я вдаю, що не дивлюся в його бік і натикаю левкої в вазу. Коли я обертаюся, він хоче пролізти між столом і етажеркою, зачіпає крилом об торочки хустки і тягне її разом з вазою і лев - коями. Черепки темно - синього скла розлітаються по кімнаті , й квіти падають на килим. – Амінь вазі моєї прабаби. Ну й непово рот - ний ти! Не можеш бути хоч трошечки обережні - шим? Я стаю навколішки визбирувати скалки, а ангел опускає зір і рюмсає, але незабаром він знову – ніби нічого не сталося – мугикає якусь сво ю небесну мелодію на три ноти. Я прислухаюся якийсь час, але скоро вона мені знуджується. Все ж таки, я нічого йому не скажу, бо то не його вина, що в нас різний музичний смак. Я волію, щоб він грав на лютні. Він сідає на шафу – чомусь ангели люблять найви щі сидження в кімнаті – і перебирає пальцями струни, заплющуючи очі. Мені пригаду - ється півень на шаблі і дуже забирає на сміх. Ангел це помічає, перериває гру і ховається від мене. Я шукаю його по всьому домі. – Не треба зразу гніватися за кожну дріб - ниц ю. Знаходжу його, скуленого під віком піяні - на, зовсім нещасного. Починаю лоскотати його голу п ’ яту, і, накінець, він не може вгамуватися і регочеться, аж дзвенять шиби. – Ну, досить уже, досить. Що подумають собі сусіди? Іду на базар купити сливок і залиш аю ангела, щоб скип ’ ятив молоко. Повертаюся з пога - ним передчуттям. Ну й справді: молоко збігло, а ангел чистить піч, зовсім обмазаний сажею. Вияв - ля ється, що він тільки на мить віддалився, щоб прогнати осу з арона. Доводиться запхати його до ванни, випра ти, а потім посадити на підвіконня, щоб висох на сонці. Під вечір сідаю за стіл класти пасьянса. Якщо він вийде, то в нас з ангелом буде спільна мова. Тим часом він лузає насіння соняшника на шафі. Справді, як їх виховують у небі? То плете теревені, то дму хає соломкою миляні баньки на папороті біля вікна, зовсім без почуття будь - якої відповідальности! Міг би, принаймні, обрубити свою сорочку, щоб не торочилася. Від якогось часу помічаю, що в нього синці під очима. Очі щодня стають старші. Невже цей ангел ко лись стане дорослий? У нього бліде обличчя; може, треба йому купити травневого меду і повести до мандрівного цирку, хай би заба - вився між каруселями, сміхунами й жонґлерами. Справді, він виявляє деяке зацікавлення гім - насткою, яка легкою пушиною літає з го йдалки на гойдалку високих хистких риштунків, але зовсім байдужий до штукаря, що витрясає з рукавів і нога - виць бенґальські вогні. В менажерії з натугою тягнеться від клітки до клітки. Ш кода було витра - чати час на прогулянку! Я нічого не скажу, але він це вичитає з мого обличчя, як повернемося додому. Втомлена лягаю до ліжка і роздумую, як мені з ним поводитися. Співжиття могло б бути приємне, але чомусь цей ангел має таку трудну вдачу. Обдумую довгу, вирішальну розмову з ним і засинаю зі спокійною совістю. Прокидаюся вранці і йду його збудити. Вікно широко відкрите і його вже нема. Тільки перо з крила на килимі. Я знаю, що він не повер - неться, бо повітря пахне свіжими форцизіями і вологою землею. Сідаю на долівку і плачу, плачу, плачу. * * * УКРАЇНКА Сус іди привезли з подорожі довкола світу різноманітні пам ’ ятки. Найбільше захоплення між численних відвудувачів їхнього помешкання вик - ли кає українка в полтавській ноші. Всі цікаво огля - дають її пшеничні коси, діти боязко дотика ються її порцелянового лиця й тонкого мережива на лляній сорочці, але їх відганяють, щоб не замур зали укра - їнки своїми пальцями, липкими від шоко лядового морозива. Вистачить тільки плеснути в долоні, й уже українка починає співати: вона тупоче своїми ніж - ками в червоних замшових чо бітках веселу танцю - вальну пісню, і всі сміються з пискливого голоска, що незвичайно швидко вимовляє незнайомі слова. Але часом пісня прядеться довгою ниткою, тоді гос подар опускає газету на коліна, господиня зід - хає в дзеркало, а голуба пташка саньясу по чинає стрибати в бамбуковій клітці й шукати дерев з пра - лісу з бородатими конарами, де домують пругасті рисі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
