Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Христина ЛІСОВЕЦЬКА ДВІ ШАПКИ Закінчення з попереднього числа. Аж коли всі помолилися, тато став знов говорити: - Ви вже хочете знати, що це за шапки? Одна - вашого прадіда, а мого діда, Василя Озерного. Друга - вашого діда, маминого батька, Степана Дідика. - А вони були солдати? Вихопився знов Левко. - Прадід Василь був український січовий стрілець. Він боровся проти наших ворогів, москалів, за нашу державу, ту, що ми сьогодні маємо... - А як боровся? Отак? - Славчик став вимахувати кулачками, аж юшці на тарілках стало небезпечно, щоб не розлилася... М ама усміхнулася, а тато відповів дуже поважно: - Ні, сину, прадід мав кріса, щоб прогнати їх з нашої землі... І носив таку шапку, мазепинку... - Як, як? - навіть Левчик не вмів повторити цього слова. - М а-зе-пин-ку, - повторив поволі батько. - Бачиш, вона має на переді над дашком такі ніби „крильця”... А назвали її так від славного гетьмана Мазепи... А він був теж січовий стрілець? - не витримав Левчик. М ама знов усміхнулася... - Ні, сину, Іван М азепа жив дуже-дуже давно. І також боровся за нашу Державу, а носив саме таку шапку... Бачиш, вона має збоку зав’язану стрічку! Погляньте, якої вона краски! Обід вистигав, але мама навіть не гнівалася, коли хлопці встали від стола, щоб краще приглянутися. - Синя й жовта! - пізнав на цей раз вже Славчик. - Така, як наші відзначки! - зрадів Левко. - А ця друга, - почала говорити й мама, - це шапка вояка Української Повстанської Армії, або коротко УПА. Там був вояком ваш дідо - і це його шапка. - А де тепер дідо і прадід? - спитав знов Левко. - їх давно вже нема. Прадіда вбили наші вороги у бою на горі М аківці, А діда у Чорному лісі... Але саме сьогодні вже сталося те, що вони хотіли: маємо Українську Державу... - То ми вже їх ніколи не побачимо? - спитав з жалем Левко. - Ні, вже не побачите, але їхні шапки будуть завжди тут висіти обабіч ікони і ми будемо молитися, щоб Мати Божа прийняла їх до неба... - Ну, досить на сьогодні! - Завважила мама. - Хлопці й так почули багато нового. Тепер кінчаймо обід та час хлопцям іти спати... - М атусю, а дідова шапка трохи інша, але також має крильця! - не вгавав Левко. - Правда, вона подібна, і крильця має, це також у пам’ять гетьмана Мазепи! - відповів тато. - Це все слід вам запам ’ятати! Нелегко було мамі покласти хлопців спати, бо вони щораз щось хотіли знати й допиту валися. Аж вреш ті мама перехрестила хлопців, щоб добре спали, і пішла до другої кімнати. Не було кого питати більше... Левчик ще довго перевертався в ліжечку і старався прига дати: „Стрільці... Мазепа... УПА... тризуб...”, аж поки заснув. А Славчик заснув і снилися йому прадід і дід, що боролися за їхні відзначки: сині, як небо, і золоті, як сонце...
Page load link
Go to Top