Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Христина ЛІСОВЕЦЬКА ДВІ ШАПКИ Закінчення з попереднього числа. Аж коли всі помолилися, тато став знов говорити: - Ви вже хочете знати, що це за шапки? Одна - вашого прадіда, а мого діда, Василя Озерного. Друга - вашого діда, маминого батька, Степана Дідика. - А вони були солдати? Вихопився знов Левко. - Прадід Василь був український січовий стрілець. Він боровся проти наших ворогів, москалів, за нашу державу, ту, що ми сьогодні маємо... - А як боровся? Отак? - Славчик став вимахувати кулачками, аж юшці на тарілках стало небезпечно, щоб не розлилася... М ама усміхнулася, а тато відповів дуже поважно: - Ні, сину, прадід мав кріса, щоб прогнати їх з нашої землі... І носив таку шапку, мазепинку... - Як, як? - навіть Левчик не вмів повторити цього слова. - М а-зе-пин-ку, - повторив поволі батько. - Бачиш, вона має на переді над дашком такі ніби „крильця”... А назвали її так від славного гетьмана Мазепи... А він був теж січовий стрілець? - не витримав Левчик. М ама знов усміхнулася... - Ні, сину, Іван М азепа жив дуже-дуже давно. І також боровся за нашу Державу, а носив саме таку шапку... Бачиш, вона має збоку зав’язану стрічку! Погляньте, якої вона краски! Обід вистигав, але мама навіть не гнівалася, коли хлопці встали від стола, щоб краще приглянутися. - Синя й жовта! - пізнав на цей раз вже Славчик. - Така, як наші відзначки! - зрадів Левко. - А ця друга, - почала говорити й мама, - це шапка вояка Української Повстанської Армії, або коротко УПА. Там був вояком ваш дідо - і це його шапка. - А де тепер дідо і прадід? - спитав знов Левко. - їх давно вже нема. Прадіда вбили наші вороги у бою на горі М аківці, А діда у Чорному лісі... Але саме сьогодні вже сталося те, що вони хотіли: маємо Українську Державу... - То ми вже їх ніколи не побачимо? - спитав з жалем Левко. - Ні, вже не побачите, але їхні шапки будуть завжди тут висіти обабіч ікони і ми будемо молитися, щоб Мати Божа прийняла їх до неба... - Ну, досить на сьогодні! - Завважила мама. - Хлопці й так почули багато нового. Тепер кінчаймо обід та час хлопцям іти спати... - М атусю, а дідова шапка трохи інша, але також має крильця! - не вгавав Левко. - Правда, вона подібна, і крильця має, це також у пам’ять гетьмана Мазепи! - відповів тато. - Це все слід вам запам ’ятати! Нелегко було мамі покласти хлопців спати, бо вони щораз щось хотіли знати й допиту валися. Аж вреш ті мама перехрестила хлопців, щоб добре спали, і пішла до другої кімнати. Не було кого питати більше... Левчик ще довго перевертався в ліжечку і старався прига дати: „Стрільці... Мазепа... УПА... тризуб...”, аж поки заснув. А Славчик заснув і снилися йому прадід і дід, що боролися за їхні відзначки: сині, як небо, і золоті, як сонце...
Page load link
Go to Top