Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Фонду був уже визначений на 23 травня. Міняти реченець було вже неможливо. Отже передомною повставала перспектива перевести цю кольосальну працю за якийсь місяць. Перш за все мусіла я створити Комітет, що взявся б за ту працю. Далі великих зусиль мені кош тувало переконати п. JI. Старицьку-Черняхівську, що була таки популярною серед усіх кол грома дянства, стати на чолі Комітету. Скарбництво для Національного Фонду залишилося за мною. Голова Комітету написала відозву до громадянства з закликом складати в жертву на національні потреби одноденний заробіток, організувати різні грошові збірки та улаштовувати скрізь по містах свого перебування День Національного Фонду. Ці відозви разом з підписними листами розіслано не тільки по всіх більших та менших містах, але навіть по селах України. Всюди, де жили наші свідомі люди - на Московщині, на Кавказі, в Сибіру - до них всіх полетіли ці відозви. Плянувалося так, щоб ця збірка грошей розпочалася рівночасно серед усього українського громадянства, в Україні й поза Україною сущого, себто 23 травня. Але на наше превелике здивування підписані листи стали до нас повертатися за якийсь тиждень, цілком заповнені підписами, і збірщики, надсилаючи зібрані ними гроші, прохали прислати їм для дальшого збирання нові листи. Видно було, що ідеї українського відродження вже охоплюють народні маси, що нарід відповідає на заклик своїми пожертвами і що діяльність Цент ральної Ради вже зрозуміла для нього. Розміри пожертв окремих осіб доходили до 1,000 рублів. Але найбільші пожертви вступали від земств України, яких матеріяльна допомога свідчила про їх визнан ня Центральної Ради. День Нац. Фонду тягся у Києві три дні. По вечорах в ці дні відбувалися різні вистави, а вдень різні мітінґи, академії, відчити. По цілому місті переводилися збірки грошей під керуванням членів Комітету, після чого всі гроші зносилися до головної каси, яка находилася в самому помешканні Центральної Ради в Музеї на Володимирській вулиці. Головною касою управляла я з п. М. Грушев- ською та Окс. Стешенковою, пп. JI. Старицька-Черняхівська, В. О’Коннор-Вілінська та М. Старицька працювали над улаштуванням вистав та відчитів по театрах. Всі гроші, що надходили до головної каси приймали ми за окремими квитками. До головної ж каси приходили також і окремі жертводавці й складали свій одноденний заробіток. Пам’ятаю, між іншими до нас з’явився один молодий робітник, який представився „большевиком”, зложив до нашої каси три карбованці денного заробітку. От які незрозумілі явища могли ще тоді траплятися! Переводили ми збірки грошей і по вулицях до скарбонок, які видавали збірникам і приймали назад за строгою регістрацією. Вступали до головної каси і гроші від продажу українських книжок, по різних кіосках по цілому Києві. Книжки в Дні Нац. Фонду надзвичайно добре розходилися, й акцією цією управляла наша письменниця JI. Яновська, яка і улаштувала цю справу й підрахувала її надзви чайно ретельно. Після закінчення збірок гроші підрахувала спеціяльна комісія в присутности всього Комітету Дня Нац. Фонду, а потім разом з цінними речами - брошками, брансолєтами, старими медалями, чер вінцями - вложено до банку, до сейфів і на біжучий рахунок Центральної Ради. Цей рахунок далі стало поповнювався великими пожертвами українських земств; але ці пожерт ви вже переходили безпосередньо через бухгалтерію Центральної Ради, бо Комітет для збирання гро шей в День Нац. Фонду передачою грошей до банку вважав свою функцію закінченою і розійшовся. Коли тепер у спогадах пригадується мені вся та кольосальна робота, зроблена нами, українськи ми жінками, в Центральній Раді, то з певністю можна твердити, що так працювати, як ми там працю вали, можна тільки раз у житті. Працювати при тих умовах непідготованости, при малому досвіді, з людьми, котрі цього досвіду мали може ще менше, при велетенських маштабах праці і тільки з беззастережною вірою в її конечність, з безмежною відданістю її ідеї, з відданістю до самозабуття. І хоча не дала та праця тих результатів, яких ми від неї чекали, не привела нас до закріплення нашої державносте, але була вона потрібна для нашої Батьківщини так само, як буде потрібна для відновлення нашої державносте праця наступних поколінь. Із журналу „Жінка” ч. 10, 1937р. Примітка: Статтю Зінаїди Мірної, членки Укр. Центральної Ради, подаємо для відчитання у Відділах у березні 1967 р. Зберігаємо правопис оригіналу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top