Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Оксана КОБЕЛЕЦЬКА БИШНИХА (ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЖІНОЧОЇ ДОЛІ) Продовження. Початок у числі за вересень, листопад, грудень. Покликання актриси не вмирає в душі, так хочеться знову улюбленої роботи. Ця робота знаходиться. 23.12.1937 р. Варвара Олексіївна виїжджає до Рязанської областе, бо її запрошено на роботу в Рязанському пересувному театрі, де, з перервою, буде до весни 1944 року. Дирек тором театру був здібний актор і режисер О. С. Забелло. Вони з дружиною дуже цінували актри су, підтримували її не один рік. Театр кочував - спочатку в містечку Сасово, тоді у Скопіні, зрештою його базовим містом став Раненбурґ, потім Чаплигін. Тут Варвара Олексіївна знову проявляє багатогранні акторські здібності, ство рюючи низку різнопланових образів. Це і Ра- шель (Васса Железнова М. Горького), і Ріта Устимович („Как закалялась сталь” М. Остров- ського), Цезаріна в „Тропе шпиона” О. Дюма і леді Мільфорд у трагедії Ф. Шіллера „Коварство и любовь” та ряд інших. Наприкінці 1939 р. О. Забелло починає роботу на Кольському півострові у театрі м. Кіровська і запрошує до себе відому актрису. В Кіровську застає Варвару Олексіївну фінська війна (дочка залишилася в Раненбурзі закінчу вати навчання), а з 1941 p., з початком воєнних дій Великої Вітчизняної війни, театр було лікві довано. Все літо актриса не працювала, дочку було демобілізовано на будівництво аеродрому під містом, жили на гроші, які отримали при виїзді. Та ще й внутрішній біль „виїдав душу”. З 1937 р. все тендітнішим стає зв’язок із коханим, усе більше листів пропадає, як писав Вишня „в шухлядах „бдительности” , не доходять посил ки, „губляться” телеграми. „У мене одне бажан ня: щоб не впасти в розпач, щоб не кинула тебе енергія, щоб і далі ти стоїчно боролась за життя, за краще для нас з тобою й для дітей наших майбутнє”, - намагається підтримати дружину Павло Михайлович улітку 1937 року, а слідом за цим змушений сповістити, що йому заборонено будь-яке листування. Так почалася повна ізоля * Бдительности - чуйности. ція. З початку 1938-го довгі 5 років вони жод ного разу не змогли встановити зв’язок. Хоч би куди і які запити посилала дружина - у відповідь глухе, вороже мовчання. А тут 1941-й грянув: що можна було дізнатися, коли й самих поко тило, як осінні листки?! Восени 1941 р. В. Маслюченко з дочкою евакуювали з Кіровська. Посміх крізь сльози і сьогодні викликають спогади Марії Михайлівни Євтушенко (дочки Варвари Олексіївни) про ту поїздку, щоправда, сліз - більше. З Кіровська всіх евакуйованих транспортували в бухту Кандалакша. Там роз били на групи, а всі документи були на руках керівників. У бухті посадили на вантажний паро плав „Родина” і повезли до Архангельська. Там Варвара Олексіївна хотіла було залишитися, але нікого з пасажирів навіть не відпустили на берег, на воді пересадили на річковий пароплав і повезли у верхів’я Північної Двіни. Невеселими на цьому шляху були зустрічі на зупинках із молодими патріотами Литви, Латвії, що, заслані в ті краї, намагалися почути хоч якісь новини. Потім „на перекладних” поїздом, пароплавом, хтозна-як - ледве добралися наші мандрівники до Саратова, звідки їх пароплавом повезли по Волзі в містечко Карлмарксштадт (одне з ні мецьких поселень Поволжя). Там дали розподіл у якийсь радгосп, оселили в пустій хаті, з якої вже вислали німців, і „дали роботу”. Варвару Олексіївну призначили завптахофермою , а доч ку - пташницею. На фермі новоспечені колгосп ниці знайшли одне яйце, а в хаті двох напів живих курчат. Все...зварили і з’їли!... На другий день „відкріпилися” і пустилися у зворотній шлях на Саратов, а звідти на Раненбурґ. Майже півтора місяці жахливих поневірянь (вокзали, черги в касах, ночівлі в залях), доки добилися туди, де все ж таки були знайомі й можна було якось пережити роки воєнного лихоліття. У Раненбурзі згуртувалися евакуаційні ак тори, які й стали ядром новоствореного театру. Варвару Олексіївну прийняли з радістю, дочка деякий час також працювала (помічником кос тюмера). Дуже швидко театр став прифронтовим (бої йшли в 15 км від міста) і все літо 1942 р. обслуговував воєнні частини. Продовження нас стор. ЗО. Завптахофермою - завідуюча пташинною фермою. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
