Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ко. Легка і воднораз пронизлива до глибини душі пісенна мелодія, що стала позивними радіостанції „Промінь”, воскрешає всю широту поетового бачення: Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було еидно, було чути, Як реее ревучий. Якщо уявно перенестися в січневе над вечір’я - оселю, де писалися ці рядки, кожен із нас по-своєму відтворить дух епохи. Але то будуть переважно інтуїтивні штрихи й уявлення. Ми ж віднедавна маємо нагоду доторкнутися до первісних витоків, де народжувався „Заповіт”. У наш час залишилося небагато мемо ріальних пам’яток, так чи так пов’язаних з пере буванням Шевченка на Україні. Одна з таких - уцілілий будинок, де сто років з лишком тому поет створив твір, котрому судилося стати без смертним. На затишній вулиці, яка носить ім’я автора „Заповіту”, розмістився краєзнавчий музей з меморіальною кімнатою Т. Г. Шевченка. Тут усе нагадує той уже віддалений час, коли холодного зимового вечора, присівши край тахти, кволі пальці вимережили рядки, що бентежать і хвилюють не одне покоління людей: Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров ’ю Волю окропіте. Історія створення меморіальної кімнати Шевченка надто цікава. Сама ідея і її втілення належать шанованому всіма Михайлові Івано вичу Сікорському. Року 1951-го, коли він тільки- но обійняв посаду директора краєзнавчого му зею, одразу ж приступив до реалізації своїх задумів. Спочатку було створено спеціальну по шукову групу, в обов’язки якої входило дослі дити, яким був у первісному вигляді будинок Козачковського (як відомо, він зазнав пізніше деякої реконструкції), відшукати давні експона ти, котрі були б так чи так пов’язані з Тарасом Григоровичем і відтворювали його добу. Роботу почали, як прийнято казати, з нуля. З цього приводу М. І. Сікорський згадує: „Якось я познайомився з академіком В. Г. Заболотним - нашим земляком. І з’ясувалося, що він знає онука Козачковського. їхні родини дружили. Володимир Гнатович бував у Козачковських, бачив обстановку в кімнатах і дещо запам’ятав. Тож, коли ми звернулися за допомогою, він активно включився в пошуки. Через знайомих відкупив музичну шкатулку і передав її нам. Це був один з перших і найцінніших експонатів - свідок перебування Тараса Григоровича в домі переяславського лікаря...” Згодом працівники музею й самі закон- тактували з онуком Козачковського - Андрієм Йосиповичем та його дочкою Тетяною. Нащадки переяславського лікаря власноруч відшукали давні меблі, книги, інтер’єрне начиння, яке свого часу належало Андрієві Йосиповичу. Ця вдячна робота захопила їх, внук Козачковського і його донька перейшли працювати в музей. Завдяки невтомним пошукам М. І. Сікор- ського та наукових працівників поталанило придбати у місцевих жителів власні картини Варвари Рєпніної, з якою Тарас Григорович був близько знайомий, зустрічався в Яготині і яка крізь усе життя пронесла палкі й чисті почуття до поета. В експозиції меморіальної кімнати зберігається і рукописний „Кобзар”, любовно списаний ще 1844 року переяславськими по шанувачами таланту Шевченка. Тут же й рід кісне лейпцігське видання 1859 року „Новьіе стихотворения Пушкина и Шевченки”, де, до речі, вперше було надруковано повний текст „Заповіту” (в Росії цей твір вперше повністю надрукований лише в 1907 році під редакцією П. Доманицького). Кожен, хто не зачерствів душею, пере буваючи в Переяславі-Хмельницькому, не омине щасливої нагоди, щоб відвідати святиню нашого народу - будинок, у якому народжувалися „Най мичка”, „Кавказ”, „Заповіт”. На подвір’ї вас лагідно зустріне старезна акація, яку, як засвід чують перекази, посадили восени 1845 року Т. Г. Шевченко і А. О. Козачковський. Під іменним деревом якось по-особливому усвідомлюються хрестоматійні рядки, котрі понад сто років тому народилися тут, щоб, як це завжди буває з геніями, стати безсмертними в народній пам’яті. І мене в сім ’ї великій, В сім ’ї вольній, новій, Не забудьте пом ’янути Незлим тихим словом. *Василь Скуратівський. „Посвіт”. Художні оповіді, новели. Київ, „Молодь”, 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
