Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ко. Легка і воднораз пронизлива до глибини душі пісенна мелодія, що стала позивними радіостанції „Промінь”, воскрешає всю широту поетового бачення: Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було еидно, було чути, Як реее ревучий. Якщо уявно перенестися в січневе над вечір’я - оселю, де писалися ці рядки, кожен із нас по-своєму відтворить дух епохи. Але то будуть переважно інтуїтивні штрихи й уявлення. Ми ж віднедавна маємо нагоду доторкнутися до первісних витоків, де народжувався „Заповіт”. У наш час залишилося небагато мемо ріальних пам’яток, так чи так пов’язаних з пере буванням Шевченка на Україні. Одна з таких - уцілілий будинок, де сто років з лишком тому поет створив твір, котрому судилося стати без смертним. На затишній вулиці, яка носить ім’я автора „Заповіту”, розмістився краєзнавчий музей з меморіальною кімнатою Т. Г. Шевченка. Тут усе нагадує той уже віддалений час, коли холодного зимового вечора, присівши край тахти, кволі пальці вимережили рядки, що бентежать і хвилюють не одне покоління людей: Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров ’ю Волю окропіте. Історія створення меморіальної кімнати Шевченка надто цікава. Сама ідея і її втілення належать шанованому всіма Михайлові Івано вичу Сікорському. Року 1951-го, коли він тільки- но обійняв посаду директора краєзнавчого му зею, одразу ж приступив до реалізації своїх задумів. Спочатку було створено спеціальну по шукову групу, в обов’язки якої входило дослі дити, яким був у первісному вигляді будинок Козачковського (як відомо, він зазнав пізніше деякої реконструкції), відшукати давні експона ти, котрі були б так чи так пов’язані з Тарасом Григоровичем і відтворювали його добу. Роботу почали, як прийнято казати, з нуля. З цього приводу М. І. Сікорський згадує: „Якось я познайомився з академіком В. Г. Заболотним - нашим земляком. І з’ясувалося, що він знає онука Козачковського. їхні родини дружили. Володимир Гнатович бував у Козачковських, бачив обстановку в кімнатах і дещо запам’ятав. Тож, коли ми звернулися за допомогою, він активно включився в пошуки. Через знайомих відкупив музичну шкатулку і передав її нам. Це був один з перших і найцінніших експонатів - свідок перебування Тараса Григоровича в домі переяславського лікаря...” Згодом працівники музею й самі закон- тактували з онуком Козачковського - Андрієм Йосиповичем та його дочкою Тетяною. Нащадки переяславського лікаря власноруч відшукали давні меблі, книги, інтер’єрне начиння, яке свого часу належало Андрієві Йосиповичу. Ця вдячна робота захопила їх, внук Козачковського і його донька перейшли працювати в музей. Завдяки невтомним пошукам М. І. Сікор- ського та наукових працівників поталанило придбати у місцевих жителів власні картини Варвари Рєпніної, з якою Тарас Григорович був близько знайомий, зустрічався в Яготині і яка крізь усе життя пронесла палкі й чисті почуття до поета. В експозиції меморіальної кімнати зберігається і рукописний „Кобзар”, любовно списаний ще 1844 року переяславськими по шанувачами таланту Шевченка. Тут же й рід кісне лейпцігське видання 1859 року „Новьіе стихотворения Пушкина и Шевченки”, де, до речі, вперше було надруковано повний текст „Заповіту” (в Росії цей твір вперше повністю надрукований лише в 1907 році під редакцією П. Доманицького). Кожен, хто не зачерствів душею, пере буваючи в Переяславі-Хмельницькому, не омине щасливої нагоди, щоб відвідати святиню нашого народу - будинок, у якому народжувалися „Най мичка”, „Кавказ”, „Заповіт”. На подвір’ї вас лагідно зустріне старезна акація, яку, як засвід чують перекази, посадили восени 1845 року Т. Г. Шевченко і А. О. Козачковський. Під іменним деревом якось по-особливому усвідомлюються хрестоматійні рядки, котрі понад сто років тому народилися тут, щоб, як це завжди буває з геніями, стати безсмертними в народній пам’яті. І мене в сім ’ї великій, В сім ’ї вольній, новій, Не забудьте пом ’янути Незлим тихим словом. *Василь Скуратівський. „Посвіт”. Художні оповіді, новели. Київ, „Молодь”, 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
