Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
- Мамо, я вже великий. Я теж хочу помогти січовикам, - і малий Іванко притулився ніжно до мами. Мама довго думала. Чоловік і старший син там. Чи повернуться? Ще й це мале хоче йти! Єдина потіха! Що робити?.. - Та йди вже, сину, коли так дуже хочеш. Нехай Матінка Божа охороняє тебе від усього злого! - Вона перехрестила його, зняла свій хрестик і повісила йому на шию. - З Богом! - і малий Петрик зник за дверми. Засапаний, змучений прибіг Петрик до окопів і зразу до команданта. - А ти що тут робиш, Петрусю? Біжи швидше в село, сховайся в хаті, щоб тебе куля не зловила. - Ні, пане команданте! Я хочу бути з вами. Хочу помагати. - Помагати хочеш? Та яка ж поміч з тебе. Та ж ти ще малий! - То не шкодить. Я вже, що накажете, буду робити, тільки не посилайте додому, - сказав малий Петрусь твердо й переконливо. - Ну, коли так, то ходи зі мною. Рушниця для тебе буде затяжка, але набої до скорострілів подавати зможеш, - і він повів усміхненого Петруся до окопів. - Ось, знайомтесь. Це Федір Тимко, а це дядько Степан. А це, - і командант показав на Петра, - Петро, син дядька Івана, що ось на тому боці окопів сидить. Сам зголосився. Хоче допомогти нам. Буде вам набої подавати. - От і гаразд, - сказав дядько Степан. - Нам саме такого й треба. Ставай коло мене, хлопче! У цій хвилині загули танки, піднявся страшний крик. Мадяри почали наступ. Не в силі були боротися січовики проти ворожої переваги. Рішено відступати. - Відступаємо! - дав наказ командант. - Але, щоб ми відійшли безпечно і мадяри нас не взяли в полон, то хтось мусить затримати ворога, поки ми дійдемо до ріки. - Я залишаюсь! - піднявся сивоволосий дядько Степан. - 1 я, - сказав Федір. Петрусь уважно дивився на команданта. - Пане команданте, позвольте й мені залишитися, - сказав він нарешті й міцно стис у руках стрічку набоїв, що їх саме мав подати дядькові Степанові. - Петрусю, ходи з нами! Хтось інший тебе заступить. Вороги не помилують, вб’ють тебе! - Ні, пане команданте! З вами йде багато, а тут треба такого, як я. Мене кулі не беруть, - дядьку Степане, а правда, можу остатися? - Та нехай лишається, пане команданте. Як буде зле, то ми його вишлемо додому. Скоро відступали січовики в напрямі на Рокосів - Хуст. Один за одним зникали вони під берегом Тиси. Затихала поволі стрілянина, тільки з одної ями ввесь час вилітали стріли й били ворогів. Там сиділи три січовики. Сивоволосий дядько Степан - коло скоростріла. Коло нього малий Петрусь набої подавав, а далі Федір - розглядався, де найліпше стріляти, щоб більше ворогів знищити - і чи січовики вже в безпеці. Останній січовик добіг до річки, ворог підсувався щораз ближче. У мряці видно вже сірі постаті й танки. Смертельно ранений упав Федір, Петрусь почав кидати гранати, щоб дядькові Степанові легше стрілялося. Та ворожа куля поцілила й дядька Степана. У праву руку. - Петрусю, бери й стріляй. Я покажу як. * * * Другого дня ранком, тільки мадярське військо забралося з села, зажурені й сумні вийшли мешканці Великої Копані на площу, де вчора так геройськи билися Карпатські Січовики! Там - спертий на скоростріл - лежав малий Петрусь. На обличчі - усмішка, ніби живий. А на грудях - засохла кров. У саме серце поцілив ворог маленького борця за Україну. Л.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
