Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
- Мамо, я вже великий. Я теж хочу помогти січовикам, - і малий Іванко притулився ніжно до мами. Мама довго думала. Чоловік і старший син там. Чи повернуться? Ще й це мале хоче йти! Єдина потіха! Що робити?.. - Та йди вже, сину, коли так дуже хочеш. Нехай Матінка Божа охороняє тебе від усього злого! - Вона перехрестила його, зняла свій хрестик і повісила йому на шию. - З Богом! - і малий Петрик зник за дверми. Засапаний, змучений прибіг Петрик до окопів і зразу до команданта. - А ти що тут робиш, Петрусю? Біжи швидше в село, сховайся в хаті, щоб тебе куля не зловила. - Ні, пане команданте! Я хочу бути з вами. Хочу помагати. - Помагати хочеш? Та яка ж поміч з тебе. Та ж ти ще малий! - То не шкодить. Я вже, що накажете, буду робити, тільки не посилайте додому, - сказав малий Петрусь твердо й переконливо. - Ну, коли так, то ходи зі мною. Рушниця для тебе буде затяжка, але набої до скорострілів подавати зможеш, - і він повів усміхненого Петруся до окопів. - Ось, знайомтесь. Це Федір Тимко, а це дядько Степан. А це, - і командант показав на Петра, - Петро, син дядька Івана, що ось на тому боці окопів сидить. Сам зголосився. Хоче допомогти нам. Буде вам набої подавати. - От і гаразд, - сказав дядько Степан. - Нам саме такого й треба. Ставай коло мене, хлопче! У цій хвилині загули танки, піднявся страшний крик. Мадяри почали наступ. Не в силі були боротися січовики проти ворожої переваги. Рішено відступати. - Відступаємо! - дав наказ командант. - Але, щоб ми відійшли безпечно і мадяри нас не взяли в полон, то хтось мусить затримати ворога, поки ми дійдемо до ріки. - Я залишаюсь! - піднявся сивоволосий дядько Степан. - 1 я, - сказав Федір. Петрусь уважно дивився на команданта. - Пане команданте, позвольте й мені залишитися, - сказав він нарешті й міцно стис у руках стрічку набоїв, що їх саме мав подати дядькові Степанові. - Петрусю, ходи з нами! Хтось інший тебе заступить. Вороги не помилують, вб’ють тебе! - Ні, пане команданте! З вами йде багато, а тут треба такого, як я. Мене кулі не беруть, - дядьку Степане, а правда, можу остатися? - Та нехай лишається, пане команданте. Як буде зле, то ми його вишлемо додому. Скоро відступали січовики в напрямі на Рокосів - Хуст. Один за одним зникали вони під берегом Тиси. Затихала поволі стрілянина, тільки з одної ями ввесь час вилітали стріли й били ворогів. Там сиділи три січовики. Сивоволосий дядько Степан - коло скоростріла. Коло нього малий Петрусь набої подавав, а далі Федір - розглядався, де найліпше стріляти, щоб більше ворогів знищити - і чи січовики вже в безпеці. Останній січовик добіг до річки, ворог підсувався щораз ближче. У мряці видно вже сірі постаті й танки. Смертельно ранений упав Федір, Петрусь почав кидати гранати, щоб дядькові Степанові легше стрілялося. Та ворожа куля поцілила й дядька Степана. У праву руку. - Петрусю, бери й стріляй. Я покажу як. * * * Другого дня ранком, тільки мадярське військо забралося з села, зажурені й сумні вийшли мешканці Великої Копані на площу, де вчора так геройськи билися Карпатські Січовики! Там - спертий на скоростріл - лежав малий Петрусь. На обличчі - усмішка, ніби живий. А на грудях - засохла кров. У саме серце поцілив ворог маленького борця за Україну. Л.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
