Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
свідома українка, що критично сприймала ра дянський "рай", епіграфом до щоденника візьме слова Кобзаря "Караюсь, мучуся... але не ка юсь!.." Цей клич стане девізом усього її життя. Без Шевченка й України вона й тепер - жодного дня. Тарасове слово - в кожній її клітинці: так відчувала Поета, аж, бувало, снився. А може, багато що в її бунтівливу особис тість заклали батьки: тато - агроном і мама - медсестра. І той завод у Червоному, де були вулиця, парк і сади славнозвісних Терещенків, - диво з див. Неподалік збереглись давні копаль ні й старі зруйновані авіяційні майстерні - дітлахи в них раювали, а у 8-річної Ніни зро дилась тоді відчайдушна мрія про космос. Ма тематика й фізика давались їй легко - потяг до цих наук мала ще з раннього дитинства, та й на вчителів дівчині щастило. А в 10 клясі Ніна вже твердо знала, що присвятить математиці все своє життя. Ранньої осени 1945-го родина переїхала до Житомира - вона часто міняла місце проживан ня (такі були тоді часи - в тоталітарній країні). Задириста, діяльна, розумна Ніна відразу заво ювала авторитет і в учителів, — хоч із нею було дуже непросто, - і в однокласників. Рано вона йшла в бібліотеку, а тоді - пішки в школу, бо ж єдина українська школа - аж на іншому кінці міста. Трамвай ходив, але за що їхати? Перед випуском був зліт відмінників- десятиклясників Житомира. Українську школу представляла Ніна Вірченко. Свою промову вона виголосила дзвінким мелодійним голосом. Го ворила про математику, астрономію, Україну, єдина з усіх - українською мовою. Як скінчила, зал вибухнув оплесками. Одна журналістка подала ту промову під заголовком "Моя мрія" в газеті: на фотографії видно косу й вишиту сорочку. При арешті на Ніні теж була виши ванка. Кадебіст тоді зло процідив: "Ти й одягом - націоналістка". Про Нінин випускний твір, що звався "Я - дочка свого народу", писала обласна преса. Згодом на допитах слідчий буде розпікати дівча: "Ось твоя фотографія і ці слова..." - "Це слова Тичини - що ви маєте проти них?" - відповідала йому. Школу закінчила з золотою медаллю - дарма що приїхала "з провінції". Тепер у тій житомирській школі висить список медалістів, і прізвище "Вірченко" - перше. Закон дозволяв медалістам вступати в будь-який вищий навчальний заклад без екза менів. Україна - в руїнах: був 1946-й. Кращі наукові сили - в Москві. А Ніна вже знала, що навчатись треба лише в найкращих. І теж ста вати найкращою, - цього високого рівня якості дотримувалась завжди. Подаючи документи до Московського університету, дівчина так і написала в автобіографії: стати українською Софією Ковалевською - і обов’язково поверну тись в Україну. Хоч у Ніни й медаль, документів не приймають: по-перше, вона з периферії, по- друге, була під окупацією, по-третє - треба ще 2 роки підрости. Батько радіє, бо не хоче залишати дочку в далекій Москві. Однак, тут проявився Нінин характер: дівчина дісталась до самого міністра освіти й добилася отого магічного "в відє ісключєнія" ("як виняток"). Документи в університет прийняли, та попросили одного професора (то був знаменитий академік Андрій Колмогоров) перевірити її знання. Професор дав Ніні три задачі. Дві вона розв’язала, ще коли він писав умови на дошці. Третя стосувалась теорії множин, а цього в школі не вивчали. Колмо горов лиш переглянув чернетку дівчини, усміх нувся схвально й написав на аркуші: "Зарахо вана в університет". Засобів на життя не було. Ніна поїхала додому - чекати підтвердження про свій вступ. Вийшла з поїзда в Києві, зайшла в університет - і тут її запросто зарахували на фізико-мате- матичний факультет, зовсім не зваживши на вік. А з Москви - жодної вістки. Як згодом роз повіли батьки, вони виклик просто приховали. Студентські роки - це кімната в гурто житку, де тулилось 19 осіб та хазяйнували пацюки; це університет, а у вільний час - театри, філармонія, численні музеї. Ніна вчилась добре, була смілива й дуже незалежна, мріяла про міжпланетні польоти. Ці мрії привели її в студентський гурток ракетотехніки й аеродина міки, де двадцять дев’ять хлопців і одна дівчина (Ніна) фантазували про підкорення космосу, вивчали будову літаків і стрибали з парашутами. Ніна мала 10 стрибків. Своєю безстрашністю вразила хлопців, які були старші від неї, а дехто тільки що повернувся з війни. На запитання "Хто стрибатиме першим?" поспішно вигукнула: "Я!" Вона просто любить бути в усьому першою, навіть серед чоловіків. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
