Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вони собі взаємно допомагають, один одного захищають. Мимоволі насуваються аналогії. У бага тьох відношеннях у нас краще. Святочні вечері, звані тепер залюбки „бенкетами”, починаються і кінчаються загальною молитвою. Це має глибшу вимову від однієї ярмурки на голові молодця. Український день, роковини проголошення Незалежносте, відзначається достойніше, як тільки зеленим ірляндським листком при одязі. У той день на ратушах чи пак „ситі голл”, пишаються наші національні прапори, а посад ники міст пригадують усім мешканцям про наші змагання за Волю. Та як воно є в нас з деякими іншими справами? Я вже так давно бачила українця, який проходячи попри нашу церкву, скинув би капелюха, як це робили його батьки й діди на рідній землі. Не думаю, що хтось із посторонніх вважав би цей жест ’’зацофаністю”, - адже з ярмурки ніхто на комерційний „парті” не насміхався! Я б теж воліла не чути, як двоє українців, які розмовляють рідною мовою, пере ходять раптом на „тутешню”, і то доволі ламану, щоб їх не вважали „іншими”. Секретарка у комерційному підприємстві не боїться розмовля ти зі своєю мамою мовою, якої ніхто не розу міє... Я б воліла не чути, як мати кличе свого сина Василька „Волтером”, бо... це „краще” звучить. Я б хотіла, щоб Василько, чи пак „Волтер”, знав рідну мову бодай так, як нею розмовляють продавці італійського роду у крам ниці. Та найголовніше: як це було б добре, коли б кожний українець, без огляду на релігійні переконання, походження, партійну чи ще там якусь приналежність, був для другого українця приятелем саме тому, що вони обидва україн ського роду! І щоб єдність, про яку стільки пишемо, говоримо й співаємо, стала врешті - решт щоденною життьовою практикою... Леся Лисак-Тивонюк. Три букети зілля. Торонто Канада, 1983 Олександер НЕПРИЦЬКИЙ-ГАНОВСЬКИЙ ГУКАЙТЕ ЇХ Гукайте їх! Вони прийшли до нас з-під рідних стріх, Від них чекали запалу і втіх, Вітали їх, достатками ділились - Та десь вони так скоро заблудились, Гукайте їх! Гукайте їх! Прекрасних, добрих, рідних, навіть злих, - Людей землі, освічених, простих Життям новим, щоб марно не розбились, Бо вже багато й так нас розгубилось, Гукайте їх! Гукайте їх! Нова доба очікує від всіх Для Батьківщини праці. Щоб на сміх Собі і людську шкоду не ділились, І щоб в житті без сліду не згубились - Гукайте їх! 1951 Олександер Неприцький-Грановський. «Іскри вірш Музикознавець Є. Єфремов записує народні пісні у хаті Ганни Чалої в селі Теремці. Ліворуч: Прищепа Ольга Кузьмівна (1925 р. нар.), Деща Тетяна Устимівна (1933 р. нар.), Журова Марія Григорівна (1930 р. нар.), Чала Ганна Іванівна (1936р. нар.). Фотографії з виставки Українського Музею “Чорнобиль + 20. Це наша земля... ми тут живемо ”. Фото Сергій Марченко. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
