Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Микола Вінграновський виступає в Будинку кіно (Київ, 1986). Фото Дмитра Чередниченка (друкується вперше). Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду. І моєю літньою судьбою На Поділля, Галич і на Степ Карим оком, чорною бровою Ти мене у серці понесеш. Погойдаєш, вигой даєш, вивчиш І на вік і на єдину мить Біля себе, вічна і всевишня, Знов научиш жити і любить! 1983 “ХВИЛИНУ ТОМУ БУВ Я ЧАРОДІЙ...” Нам ’яти Миколи Вінграноеського 7 квітня 1961 року “Літературна газета” надрукувала добірку віршів Миколи Вінгранов- ського, які, за словами Івана Дзюби, “лишилися в українській поезії її непритьмянілими перли нами”. З’ява того могутнього таланту стала подією назавжди. Відтоді хотілося знати про все, що він робив: що писав, що знімав, що говорив. Не залишався поза увагою жоден його вечір, мало того - кожен вечір ставав подією. Як зараз бачу: сягнистою ходою він, мов той баский кінь, що мчить проти вітру, виходить на сцену, постава - горда, очі - гарячі. Лицар нації. Уособлення української гідности. Носій несхит ної правди. Щедро обдарований оплесками, він починає чародіяти словом, і від того дійства його слову стає затісно в залі. Воно мовби протинає стіни, здіймається до небес і розпрос торюється на весь небокрай. На сцені - характерник, що привселюдно обертається на човен, на бджолу, на дерево, на квітку, на дощ, на вечір та й на все, що є сущого на цьому Божому світі. На сцені - маг, що словом малює рідні серцю краєвиди: Дніпро, степ, небо, зорю, ліс, і водночас освячуючи їх такою любов’ю, від якої вони робляться без межно святими й перед ними хочеться вкляк нути, як перед іконами. Але, звісно, найбільша розкіш була за лишатися з його словом наодинці. Пам’ять нани зувала цілу вервечку слів, викладала з них уні кальну мозаїку неповторних “вінгранізмів”, що потім будь-де й будь-коли могли зринати на гадку: “/ хилитався човен до човниці”, “піввітру пахло ще теплом, йогенька ж половина ішла”, “коло тебенько я - дивись ”, “один, як ніколинь- ки”, “літатенятонько нещасне”, “мій світонь ко, світище мій ”, “лисиця їла - і нема ”, “старій давно пре-пре-пра-про”, “додому дітлашні ве- чірньосірогусо, вечірньосірогусто ластівкам ”, “учоренько тут басувало літо”, “а лиманський Гайявата щось там робить-виробляє”... - і цьому цитатникові немає кінця. Напевно, в жодній літературі світу немає подібного до нього поета... Хрестоматійний Шевченків шедевр “Са док вишневий коло хати” немов знаходить своє продовження в хрестоматійному шедеврі XX ст. “Ластівко біля вікна”, де своєрідною заповіддю для нації звучить суто вінграновське прагнення вдатися “в небо, Вітчизну і волю”. Надзвичайно людяна, тонка й зворушлива проза (“Гусенятко”, “Батько”, “Первінка”, “Ма- нюня”...), блискучий роман “Наливайко”, істо ричні есеї “Чотирнадцять столиць України”, - “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2004 7
Page load link
Go to Top