Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
усе те писано рукою Поета, і всіма тими творами він якось побожно й по-чоловічому шляхетно цілував “руку своєму народу”. То був його, вінграновський, вияв найвищої любови... Микола Вінграновський покинув білий світ наприкінці весни, коли травень уже готу вався прочиняти віконце в літо. Чародій зійшов зі сцени, лишивши невидимим для стороннього ока свій останній краєвид. Що діялося в горіш ньому небесному світі, коли зупинилося серце Поета? Чи закалатали там у дзвони, чи запала така тиша, що було чути, як на дереві росте листочок? І, може, в тій найтихішій тиші його гучний голос перейшов на шепіт: Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду... І ось воно й сталося - Поет перебув свій час. Його човен, по вінця повен земних радощів і страждань, перехопила течія часу іншого й по несла туди, де перебуттю немає кінця-краю. Галина КИРПА Микола ВІНГРАНОВСЬКИИ Після того, як Павло Загребельний опублікував у Літературній Україні (7 квітня 1961 р.) вірші „Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої.” Миколу Вінграновського викликали на нараду представників творчих спілок з партійним та комсомольським активом під головуванням першого секретаря Компартії України Миколи Підгорного. ...Нам інкримінують націоналізм - сказав я Дзюбі й Драчу. Стало ясно, що раз нам партком ламає шию, то у Верховній раді будуть ламати хребта. Ми написали мені виступ. А до нього вночі я склав новенького вірша і взяв його також - поклав до кишені позиченого у Василя Симоненка піджака, в якому мав виступати. Ні! Цей народ із крові і землі Я не віддам нікому і нізащо! Він мій, він я, він - світ в моїм чолі, Тому життя його і ймення не пропащі. Ви чуєте? Це мій народ - як сіль, Як хрест і плоть мого життя і віку, І тому доля моя, щастя моє, біль Йому належать звіку і довіку. У битві доль, політик і систем Мої набої - у його гарматах. Я не слуга його, я - син його на чатах, Я - син зорі його, що з Кобзаря росте. Я - син його по крові, і кістках, І по могилах, і по ідеалах. Не вам з оскіпленими душами в забралах Його звеличувать в фальшивих голосах. Я - формаліст? Я наплював на зміст? Відповідаю вам на фігурально, - Якщо народ мій числиться формально, Тоді я дійсно дійсний формаліст! Та де вже дінешся, раз мир заколосив Пустоколоссям вашим в сиві ночі, Жаль одного, що в леті до краси Народу ніколи і плюнуть вам у очі! Ні! Мій народ не дим, не горевіз, І я не дам його по брехнях і по кривдах, Я не пір’їна в гордих його крилах, Я - гнівний меч його, що від Дніпра до звізд! Я закінчив читати. Тиша. Тиша попереду мене, де зал, і тиша позаду мене, де президія. -Дякую заувагу, - сказав я й пішов у напрямку до своїх антресоль. * * * ...До мене приїхала мама. Добиралася з Богополя до Києва довго, напитала, де Спілка письменників, знайшла, коли саме у ту хвилину забіг до Спілки і я! „Привезла тобі передачу - гречку і сала, - сказала мама і усміхнулась. Ми пошукали, де б його сісти, і мама мені розказала, як до них приїхали якісь тузи і сказали, аби вони з татом вийшли наперед хати, бо перед нашою хатою з моєї школи пройдуть ученики із школи, де вчився ваш син. Вийшли ми з татом. Стали. Вдвох стоїмо, коли, бачимо, йдуть - попереду вчителі, а за ними душ, мабуть, зі сто учеників і ті ученики, як тільки до нас дійшли, то як закричать „Ганьба формалісту і відщепенцю”. І так разів з десять. А тут сусіди, і хто їхав чи йшов, всі поспинялись і дивляться, що воно таке? А ми з татом провалюємось у землю!.. 10 років нашої Незалежності! їх ще буде і сто, і двісті. Але ці перші 10 - нам найживіші. Уривки з есе М. Вінграновського „Хто і що для мене Незалежність України.” 2001 р. 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
