Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
усе те писано рукою Поета, і всіма тими творами він якось побожно й по-чоловічому шляхетно цілував “руку своєму народу”. То був його, вінграновський, вияв найвищої любови... Микола Вінграновський покинув білий світ наприкінці весни, коли травень уже готу вався прочиняти віконце в літо. Чародій зійшов зі сцени, лишивши невидимим для стороннього ока свій останній краєвид. Що діялося в горіш ньому небесному світі, коли зупинилося серце Поета? Чи закалатали там у дзвони, чи запала така тиша, що було чути, як на дереві росте листочок? І, може, в тій найтихішій тиші його гучний голос перейшов на шепіт: Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду... І ось воно й сталося - Поет перебув свій час. Його човен, по вінця повен земних радощів і страждань, перехопила течія часу іншого й по несла туди, де перебуттю немає кінця-краю. Галина КИРПА Микола ВІНГРАНОВСЬКИИ Після того, як Павло Загребельний опублікував у Літературній Україні (7 квітня 1961 р.) вірші „Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої.” Миколу Вінграновського викликали на нараду представників творчих спілок з партійним та комсомольським активом під головуванням першого секретаря Компартії України Миколи Підгорного. ...Нам інкримінують націоналізм - сказав я Дзюбі й Драчу. Стало ясно, що раз нам партком ламає шию, то у Верховній раді будуть ламати хребта. Ми написали мені виступ. А до нього вночі я склав новенького вірша і взяв його також - поклав до кишені позиченого у Василя Симоненка піджака, в якому мав виступати. Ні! Цей народ із крові і землі Я не віддам нікому і нізащо! Він мій, він я, він - світ в моїм чолі, Тому життя його і ймення не пропащі. Ви чуєте? Це мій народ - як сіль, Як хрест і плоть мого життя і віку, І тому доля моя, щастя моє, біль Йому належать звіку і довіку. У битві доль, політик і систем Мої набої - у його гарматах. Я не слуга його, я - син його на чатах, Я - син зорі його, що з Кобзаря росте. Я - син його по крові, і кістках, І по могилах, і по ідеалах. Не вам з оскіпленими душами в забралах Його звеличувать в фальшивих голосах. Я - формаліст? Я наплював на зміст? Відповідаю вам на фігурально, - Якщо народ мій числиться формально, Тоді я дійсно дійсний формаліст! Та де вже дінешся, раз мир заколосив Пустоколоссям вашим в сиві ночі, Жаль одного, що в леті до краси Народу ніколи і плюнуть вам у очі! Ні! Мій народ не дим, не горевіз, І я не дам його по брехнях і по кривдах, Я не пір’їна в гордих його крилах, Я - гнівний меч його, що від Дніпра до звізд! Я закінчив читати. Тиша. Тиша попереду мене, де зал, і тиша позаду мене, де президія. -Дякую заувагу, - сказав я й пішов у напрямку до своїх антресоль. * * * ...До мене приїхала мама. Добиралася з Богополя до Києва довго, напитала, де Спілка письменників, знайшла, коли саме у ту хвилину забіг до Спілки і я! „Привезла тобі передачу - гречку і сала, - сказала мама і усміхнулась. Ми пошукали, де б його сісти, і мама мені розказала, як до них приїхали якісь тузи і сказали, аби вони з татом вийшли наперед хати, бо перед нашою хатою з моєї школи пройдуть ученики із школи, де вчився ваш син. Вийшли ми з татом. Стали. Вдвох стоїмо, коли, бачимо, йдуть - попереду вчителі, а за ними душ, мабуть, зі сто учеників і ті ученики, як тільки до нас дійшли, то як закричать „Ганьба формалісту і відщепенцю”. І так разів з десять. А тут сусіди, і хто їхав чи йшов, всі поспинялись і дивляться, що воно таке? А ми з татом провалюємось у землю!.. 10 років нашої Незалежності! їх ще буде і сто, і двісті. Але ці перші 10 - нам найживіші. Уривки з есе М. Вінграновського „Хто і що для мене Незалежність України.” 2001 р. 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
