Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Співаєш - раюю, Мовиш - знаменито - Все високо й добре, немов з “Одісеї”. Вина пісенного доста налито В посудину чисту душі твоєї. Слова, наче яблука, - Стиглі і круглі, Звисока падають, котяться лунко. Я знов випиваю пісенні кухлі І, наче слабий, воскресаю в рятунку. Я запишу із вуст матері понад сто пісень наших українських, яких мені ніде не до водилося чути. А мати ще й прокоментує до кожної пісні, скажімо, оцю “Зеленая горішина”, я почула вперше 1910 року від баби Лав- ріновички: мені тоді було десять років, баба сиділа на ослоні, пряла і співала, а я й перейняла від неї пісню: Зеленая горішина На яр надалася, Молодая дівчинонька В козака вдалася. У сім’ї мого діда Прокопа було чотири доньки (разом із моєю матір’ю) і двоє синів. Всього восьмеро душ. Мали господарство, десять десятин землі. Обробляли все самі: злагодженість, взаємоповага, шанування батька й матері і спільна пісня були неабиякою допомогою в нелегкій роботі. Тепер можна сміливо говорити, що то була з діда-прадіда козацька родина. Трималися гордо, але й не чванилися серед людей. Не боялися ніякої роботи. Мати дванадцятирічною дівчинкою уже вміла сама запрягти у воза воли чи коня і правити ними у поле. “Ну й дівка ж росте в Дикого Прокопа! А як вона владно на волів гейкає”, - казав сусід. “Молодая дівчинонька в козака вдалася”. Тринадцятирічною дівчиною (1913 рік) мати моя закінчить трикласну сільську Люба- рецьку школу. Кругла відмінниця. Одержить похвальну грамоту і “Святоє євангеліє” сло в’янською і російською мовами, видане в Санкт- Петербурзі синодальною друкарнею 1912 року. На тій книзі рукою написано: “Дано сіє Святоє Євангеліє в назіданіє окончившей курс Люба- рецкого Начального Народного училища Анас- тасиі Дикой 1913 года - 29 мая”. І підписи трьох учительок. Того ж року імперія відзначала 300- ліття дому Романових. Ради такої дати і похвальну грамоту оформлено з усією пом пезністю: на чималому листі першосортного ватману в кольорах зображено древо роду Романових, у корені якого і на гілках в овалах розміщені портрети вінценосних осіб. Тоді до мого діда Прокопа зверталися вчителі з пропозицією віддати свою доньку Настю до вищої науки. Та сімейні умови не сприяли добрій пораді місцевих просвітників. Буде моїй матері те, що начертано долею. Народжена 1901 року вона йтиме по двадцятому столітті, й не минатимуть її “етапи большого путі” - ні революції, ні колективізації, ні голодовки, ні війни. Дмитро Павличко, слухаючи її розповіді про себе й про час, відзначить, що ця звичайна жінка-колгоспниця уміє точно оцінювати події і передавати це в простому й змістовному слові. Моїм друзям - відомим письменникам, співакам, художникам вона показуватиме свої вишивки. Уміла й прясти, й ткати, і (я вже пам’ятаю) відбілювати полотна на весняних водах левад між лататтям та осокою. Щоправда, із тих вишивок тоді лишилися рештки: неодягані сорочки до уставок, рушники і просто лише уставки... У 33-му батько з матір’ю (а вже було троє дітей, окрім мене) прийшли до тяжкого висновку: треба їхати в Росію. Батько взяв залишки материного одягу - юбку, сорочки, хустки. Дорога пекельна. На дахах вагонів. Та що робить? Сидітимеш вдома, склавши руки, то й тобі не сьогодні-завтра очі вилізуть, як багатьом. Он сусідка, з якою ще вчора йшла на ланку, лежить у канаві. Розпухла. Люди проходять мимо і в них ні жалю, ні співчуття, як ото в Шевченка “неначе люди подуріли”. На під’їздах до Росії енкаведисти на залізниці робили пристрої, якими згортали людей із дахів вагонів. Батькові все-таки вдалося пробитися в Москву. Ходить по базару. А міліція так і пряде очима, стежить за всіма. Коли батько витяг з-під поли материну хустку й мав обміняти на хлібину, його схопила міліція. Вражає те, що при тій розрусі служба державна працювала чітко - вже на другий день у сільраді було відомо, що такого-то (мого батька) затримано в Москві і буде піддано суду за спекуляцію. З розпо рядження місцевої влади до двору під’їхали ударники, обнишпорили хату й подвір’я, забрали рештки материного одягу зі скрині, знайшли в запічку загорнутий у попіл вузлик квасолі - останнє, що було з їжі. Біля колгоспної контори
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
