Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Значно пізніше я осмислив, що коли б моя мати в колгоспі жала за десятий сніп, то за день мала б тридцять шість снопів. А з на молоченого зерна з одного снопа можна спекти чималих дві паляниці, яких вистачить на кілька діб на добру сім’ю... “На панщині пшеницю жала...” Але ж тоді часто жали і за другий сніп... Ішла у поле до схід сонця, коли я ще спав, поверталася, коли я вже спав. Отак бувало, що цілий місяць не бачив свою матір. Аж починав її забувати, як мати забувала про ту свою качку, що десь на болоті днює й ночує, а, може, давно її найшла лисиця розірвала, бо вже й літо йде, а вона каченят додому не веде. “Матінко моя, утінко”, - не в розпачі, а якось звичайно приказувала мати, коли якийсь жаль осту пав їй душу. Якось після Петра мати в неділю лишилася дома. Яка то радість! У вишитій сорочці з засуканими рукавами порається біля печі: готує борщ, запікає в чавунчику картоплю, варить заливану молоком круту пшоняну кашу. А там і пиріжки з квасолею, закрапленою маком і з сушеними солодкими буряками та калиною. І щойно з печі вихоплений гарячий житній хліб. Із холодним молоком... І очі матері добрі й ласкаві. Як сонце надворі, як соняшники біля хати. Ідемо з матір’ю на город, що на вигоні, жито жати. Несу вузлик із окрайцем хліба та пляшку „боржомку”* з холодною водою. А мати - із серпом на руці, обмотаним трав’яним пере- весельцем - щоб не порізатись. Жниця. Вона за життя вижала тим серпом півпланети, а якби скласти все те збіжжя, то можна зі снопів вибудувати високі скирти, що слугували б надійною захисною китайською стіною для мільйонів людей від злиднів та голодівок... Десь у полудень мати розгинає стан, витирає рукавом чоло, прислухається... За ви гоном, за лозами на вільних від лепехи та ситняків водяних галявинах галасливо вику- пуються качині табуни. їх там багато. Мати слухає. Бач, як розкошують. Серед безлічі качиних голосів вона раптом уловлює знайоме кахкання, невже вона - наша качка?.. Мати лишає серп, мені загадує зносити снопи докупи, а сама йде до левади, подолки спідниці затикає за пояс і заходить у воду. Бреде на качині голоси, за кілька хвилин вона губиться з поля зору десь у високих болотяних ситняках. Тільки чути здаля материне “утю, утю”, а звідти десь урочисте “ках-ках-ках”. Вони перемовляються радісними голосами - наша мати і “мати качина”. Надвечір вони вертаються до хати. Качка гордо ходить по двору, як господиня, умиротворено кахкає, наче говорить: дивіться, мовляв, я сама виростила каченят, привела додому. Усі двадцятеро. А залишене жито на городі мати дожинатиме вночі до місяця. Бо ніколи. Бо завтра до схід сонця треба бути в полі. Уже через довгі десятиліття вона в розповідях про життя- буття вжиє, між іншим, і вислів “до місяця жито жала”. Григір Тютюнник слухатиме її і не випускатиме з рук записника, лише захоплено говоритиме: “Петре, яка розкішна мова!”. І записуватиме, записуватиме. Материні розповіді потім стануть живим матеріялом, який вико ристовується якщо не промовистими вкраплен нями в його художніх текстах, то ляже сюжетом в основу окремих новел. Вони, мати й Григір Тютюнник, завжди при зустрічах знаходитимуть спільну мову, із глибин якої виринатимуть картини народних переживань - і трагедійні, і прикрі, і неповторно смішні аж до сліз. Мати володіє непідробним артистизмом - уміє передражнювати персоналії, передаючи їхні характерні риси в жестах, міміці, вимові. Для письменника та розмова - як рідна стихія, бо й сам він такий же артист. Повертаючись із доріг на рідне подвір’я, я зупинявся біля хатніх дверей і прислу- ховувався: чи чути мамин голос. Так. Співає. Упівголоса. Значить, усе гаразд. А то якось чую, що співають двоє — мати і ще хтось... Такого не бувало. Прочиняю двері, аж мати з Григором Тютюнником виводять “Ой, ти парубок, Я ж дівчина красная...” Та так їм любо-дорого із тією піснею, що і в мене серце починає умлівати... Мати і пісня - для мене слова одного ряду. Скільки пам’ятаю себе, стільки чую рідний пісенний голос, що хвилями огортає нашу хату, б’ється крізь заплакані вікна на світ білий, сам тужить і викликає щемливу тугу в моєму малому серці, бо “там серед поля гнеться тополя та й на козацьку могилу”, а навкруги “забіліли сніги, забіліли білі...” Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, Від недужі злої І злої людини. Почую - і в серці моїм відлига Вже топить смутку важкі льодини. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
