Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Значно пізніше я осмислив, що коли б моя мати в колгоспі жала за десятий сніп, то за день мала б тридцять шість снопів. А з на молоченого зерна з одного снопа можна спекти чималих дві паляниці, яких вистачить на кілька діб на добру сім’ю... “На панщині пшеницю жала...” Але ж тоді часто жали і за другий сніп... Ішла у поле до схід сонця, коли я ще спав, поверталася, коли я вже спав. Отак бувало, що цілий місяць не бачив свою матір. Аж починав її забувати, як мати забувала про ту свою качку, що десь на болоті днює й ночує, а, може, давно її найшла лисиця розірвала, бо вже й літо йде, а вона каченят додому не веде. “Матінко моя, утінко”, - не в розпачі, а якось звичайно приказувала мати, коли якийсь жаль осту пав їй душу. Якось після Петра мати в неділю лишилася дома. Яка то радість! У вишитій сорочці з засуканими рукавами порається біля печі: готує борщ, запікає в чавунчику картоплю, варить заливану молоком круту пшоняну кашу. А там і пиріжки з квасолею, закрапленою маком і з сушеними солодкими буряками та калиною. І щойно з печі вихоплений гарячий житній хліб. Із холодним молоком... І очі матері добрі й ласкаві. Як сонце надворі, як соняшники біля хати. Ідемо з матір’ю на город, що на вигоні, жито жати. Несу вузлик із окрайцем хліба та пляшку „боржомку”* з холодною водою. А мати - із серпом на руці, обмотаним трав’яним пере- весельцем - щоб не порізатись. Жниця. Вона за життя вижала тим серпом півпланети, а якби скласти все те збіжжя, то можна зі снопів вибудувати високі скирти, що слугували б надійною захисною китайською стіною для мільйонів людей від злиднів та голодівок... Десь у полудень мати розгинає стан, витирає рукавом чоло, прислухається... За ви гоном, за лозами на вільних від лепехи та ситняків водяних галявинах галасливо вику- пуються качині табуни. їх там багато. Мати слухає. Бач, як розкошують. Серед безлічі качиних голосів вона раптом уловлює знайоме кахкання, невже вона - наша качка?.. Мати лишає серп, мені загадує зносити снопи докупи, а сама йде до левади, подолки спідниці затикає за пояс і заходить у воду. Бреде на качині голоси, за кілька хвилин вона губиться з поля зору десь у високих болотяних ситняках. Тільки чути здаля материне “утю, утю”, а звідти десь урочисте “ках-ках-ках”. Вони перемовляються радісними голосами - наша мати і “мати качина”. Надвечір вони вертаються до хати. Качка гордо ходить по двору, як господиня, умиротворено кахкає, наче говорить: дивіться, мовляв, я сама виростила каченят, привела додому. Усі двадцятеро. А залишене жито на городі мати дожинатиме вночі до місяця. Бо ніколи. Бо завтра до схід сонця треба бути в полі. Уже через довгі десятиліття вона в розповідях про життя- буття вжиє, між іншим, і вислів “до місяця жито жала”. Григір Тютюнник слухатиме її і не випускатиме з рук записника, лише захоплено говоритиме: “Петре, яка розкішна мова!”. І записуватиме, записуватиме. Материні розповіді потім стануть живим матеріялом, який вико ристовується якщо не промовистими вкраплен нями в його художніх текстах, то ляже сюжетом в основу окремих новел. Вони, мати й Григір Тютюнник, завжди при зустрічах знаходитимуть спільну мову, із глибин якої виринатимуть картини народних переживань - і трагедійні, і прикрі, і неповторно смішні аж до сліз. Мати володіє непідробним артистизмом - уміє передражнювати персоналії, передаючи їхні характерні риси в жестах, міміці, вимові. Для письменника та розмова - як рідна стихія, бо й сам він такий же артист. Повертаючись із доріг на рідне подвір’я, я зупинявся біля хатніх дверей і прислу- ховувався: чи чути мамин голос. Так. Співає. Упівголоса. Значить, усе гаразд. А то якось чую, що співають двоє — мати і ще хтось... Такого не бувало. Прочиняю двері, аж мати з Григором Тютюнником виводять “Ой, ти парубок, Я ж дівчина красная...” Та так їм любо-дорого із тією піснею, що і в мене серце починає умлівати... Мати і пісня - для мене слова одного ряду. Скільки пам’ятаю себе, стільки чую рідний пісенний голос, що хвилями огортає нашу хату, б’ється крізь заплакані вікна на світ білий, сам тужить і викликає щемливу тугу в моєму малому серці, бо “там серед поля гнеться тополя та й на козацьку могилу”, а навкруги “забіліли сніги, забіліли білі...” Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, Від недужі злої І злої людини. Почую - і в серці моїм відлига Вже топить смутку важкі льодини. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
